У Тернопільському обласному краєзнавчому музеї відвідувачів знайомлять з унікальними експонатами. На офіційній сторінці музею у соціальній мережі запровадили нову рубрику #фотозагадки_музею. Читачам показуватимуть цікаві експонати з колекції музею та пропонуватимуть відгадати, що зображено на фото.
Першим ексопонатом рубрики став зуб шерстистого велетня, який зник з лиця Землі кілька тисяч років тому.
«Зуб мамонта (мамута) мав дуже цікаву будову. Він був величезним, схожим на цеглину. Ззовні скидався на тертку — справжнє жорно для перетирання їжі. Складався зуб із окремих пластин, які були повністю покриті емаллю, вимірюючи товщину якої, можна визначити, яким був тогочасний клімат. Коли ставало холодніше, емаль ставала тонкою, бо їжа була грубшою і її потрібно було більше розжовувати. А коли клімат ставав теплішим, емаль ставала товстішою, адже їжа була м’якшою. Між собою пластини були міцно скріплені одна з одною прошарками цементу і зливалися в єдине ціле. За допомогою цих пластин можна визначити вік тварини», — розповідає старший науковий співробітник відділу природи Оксана Кульчицька.
За її словами, якщо подивитись на зуб мамонта у розрізі, то можна побачити, що смуги емалі проходять ніби хвилями через всю кісткову тканину зуба.
«Вони були набагато більшої ширини й твердості, ніж у слона, пристосовані до великих навантажень, адже в день мамонт з’їдав близько 1 тонни трави з чагарниками. Жувальна поверхня зуба — овальної форми, на її поверхні виступали гребені пластин, утворюючи жорсткі горбики. Такі зуби були дуже добре пристосовані для перетирання і могли впоратися з абсолютно будь-якою їжею. Незважаючи на величезні розміри, мамонти мали лише чотири зуба (правда, часто зуб мамонта міг важити близько 10 кг). Від пережовування їжі вони, не дивлячись на всю пристосованість, поступово стиралися. Старі зуби випадали, а на їхньому місці виростали нові. Так, протягом життя у мамонта відбувалося шість змін зубів: три рази змінювалися молочні зуби, потім три рази — корінні. Коли старий мамонт сточував останню пару зубів повністю, він був приречений на смерть. Найчастіше з цією метою він залишав зграю і знаходив відокремлене місце. Тепер такі місця називають мамонтовими кладовищами», — додає Оксана Кульчицька.
