У тернопільському музеї зібрано унікальну колекцію телефонів

У Тернопільському обласному краєзнавчому музеї представлена колекція настільних та настінних апаратів зв’язку ХХ століття.

Найдавнішим раритетом серед них є настільний телефонний апарат випуску 1905 року. Він був без номеронабирача, зв’язок здійснювався через телефоніста на телефонній станції. Центральна станція викликалася простим зняттям трубки з важеля. Чергова повинна була відповісти, вказуючи свій номер. Потім абонент чітко повідомляв номер, з яким потрібне з’єднання. У музеї зберігаються цікаві екземпляри телефонної техніки виробництва Ленінградського заводу “Червона Зоря”(1920-40-х рр.) та телефонні апарати «Багта-50» Ризького електротехнічного заводу «VEF» (випуску початку 1950-х рр.), що були одними із найбільших підприємств вітчизняної промисловості зв’язку того часу.

«А чи знали Ви що для того, щоб зателефонувати понад сто років тому потрібно було довго свистіти в трубку? А «смс» відправлялася цілий день?

Люди завжди шукали можливості зв’язатися на відстані за допомогою електрики. Вінцем цих пошуків стала поява телефонних апаратів у 1876 році. Перший прототип сучасного телефону запатентовано американським винахідником Александром Беллом. Такі телефони не мали дзвінка. Для того, щоб зателефонувати потрібно було свистіти в трубку за допомогою спеціального свистка. А відстань між абонентами не повинна була перевищувати 500 метрів. До речі, сам винахідник не міг оцінити переваги свого пристрою зв’язку, так як він, і його дружина мали вади слуху.

А що вам відомо про «месенджери», що використовували люди понад 150 років тому? Аналогом сучасного Viber чи WhatsUp тоді був телеграф. Цей апарат було названо на честь американського художника та вченого Семюеля Морзе. У 1844 році на апараті власної конструкції Морзе «відстукав» повідомлення, яке отримали на відстані 64 кілометри. Перша у світі телеграма містила текст, що в перекладі означає: «Дивовижні справи твої, Господи!». Відома фраза «У мене задзвонив телефон» сто років тому звучала б приблизно так: «У мене зашумів телеграф». І на відповідь ви б точно витратили багато часу! Адже просте телеграфне повідомлення слід було чекати декілька годин», – розповідає старший науковий співробітник краєзнавчого музею Галина Гнатишин.

Телеграфний зв’язок у збірці Тернопільського обласного краєзнавчого музею представлений апаратом «Морзе», що був виготовлений на зорі ХХ століття. Передача повідомлень на такому телеграфному апараті здійснювалася за допомогою послідовного ряду крапок і тире, що набиралися простим натисканням на ключ. Таким чином, телеграфіст передавав закодовані повідомлення за допомогою азбуки «Морзе». На цьому пристрої можна було і приймати повідомлення за допомогою стрічки, на якій було зашифровано код, що читався за допомогою телеграфної абетки. Такі апарати зв’язку використовувалися у військових цілях. Завдяки телеграфним апаратам передавалися важливі зашифровані повідомлення. Навчання азбуки «Морзе» солдати проходили в армії.

Колекція військового зв’язку в краєзнавчому музеї репрезентована військовими секретними радіостанціями: авіаційною УС-8, яку використовували в ході Другої світової війни; радіостанцією РБМ-1, зразки якої використовували в лавах Української повстанської армії; військово-польовим телефонним апаратом ТАИ-43. Збірка доповнена ламповими батарейними радіоприймачами «Telefunken 127 wlk», виготовленому в Німеччині 120 років тому; «Elektrit Tempo», серійне виробництво якого велося в Польщі у 1930-х роках. На теренах нашого краю малогабаритні портативні радіоприймачі «Меридіан РП-309» наприкінці минулого століття випускав Бережанський завод «Мікрон», зразок якого є також у збірці музею . Як бачимо, різноманітність музейної колекції засобів зв’язку дозволяє прослідкувати розвиток усіх цих пристроїв для комунікації впродовж століть.

«На сьогоднішній день у нас в руках дзвонить телефон, без якого ми не можемо уявити свого життя, смс-повідомлення надходять до відправника за лічені секунди. Але скільки випробувань потрібно було пройти апаратам зв’язку у своєму вдосконаленні, щоб посісти гідне місце у нашому житті», – каже пані Галина.

Post Author: Редактор

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *