З “Тернополем вечірнім” від початку і до закриття

6 червня, традиційно відзначають День журналіста. З нагоди цього свята нам стало цікаво, якими були перші кроки у цій професії місцевих акул пера та ким би вони були, якби зорі зійшлись по іншому. Також, випереджаючи традиційні вітання тих, хто при владі, ми дали можливість журналістам самим побажати чогось чиновникам.

Любов Шелест – Гадомська:

Журналістика – це те, про що я мріяла з шкільної парти. Почалося все з того, що почала дописувати до районної газети (м. Золочів Львівської обл.) у своєму рідному місті. По закінченні школи вступила до Львівського державного університету на факультет журналістики. Потім за направленням півтора року працювала на Хмельниччині. До речі разом з чоловіком – Гадомським Олександром (на жаль, його уже немає з нами). Ми навчалися на одному факультеті, тільки у різних групах. Увесь час я мріяла переїхати до Тернополя, бо колись закохалася у це місто. Свою мрію здійснила у 1990 році. Тоді саме відкривали газету “Тернопіль вечірній”. Я привезла “вагон” своїх публікацій, і редактор Степан Климентійович Слюзар (донині безмежно йому вдячна) взяв мене на роботу, а трохи згодом і чоловіка. У “Тернополі вечірньому” я одна з журналістів пропрацювала практично з перших днів і до закриття газети. Потім мене запросили на телебачення (колишнє ТТБ, сьогодні UA:Тернопіль). Зовсім інша специфіка роботи, інші вимоги, але цей складний шлях перепрофілювання пройшла, і ось вже пішов 5-й рік, як я на телебаченні.

Про те, що обрала саме цю професію не пошкодувала жодного дня і якби довелося ще раз обирати професію, обрала б журналістику. Надзвичайно цікаво працювати, особливо спілкуватися з різними людьми і бачити, що твоя робота комусь потрібна.

Звичайно, не завжди ми впливаємо на ті процеси, які відбуваються в місті чи в державі. Це колись до журналістів прислухалися, реагували на критичні матеріали. Сьогодні все знівелювали, але не треба втрачати оптимізму. Що ж стосується конкретних випадки, то вплив є і то відчутний. Ось приклад. Я писала про проблему одного чоловіка, який через інвалідність жодного разу не виходив зі своєї квартири. Матеріал надрукували в газеті, крім того, я особисто звернулася до благодійної організації, яка допомогла і цей чоловік отримав інвалідний візок. Що може бути важливіше?

Що стосується впливу міської та обласної влади, то вони можуть диктувати свої умови тільки “кишеньковим” ЗМІ, але не нам.

Бажаю  їм прислухатися до четвертої влади, адекватно реагувати на конструктивну критику, і, звичайно ж, не створювати перешкод, а працювати у тісному тандемі. Тільки тоді будемо мати результат, а не шукати “Крайніх”.

Поділитися...Share on Facebook
Facebook
Tweet about this on Twitter
Twitter
Share on VK
VK
Email this to someone
email
Print this page
Print

Post Author: Редактор

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *