Йому нещодавно виповнилося 18, а за плечима — пів року бойових завдань у складі 85 окремого батальйону 105 окремої бригади територіальної оборони ЗСУ.

Ще зовсім недавно він був школярем, вступив до місцевого ліцею на «оператора з програмного забезпечення», а сьогодні — тримає в руках зброю, щоб захистити нашу землю.

«Коли почалося повномасштабне вторгнення, я одразу сказав собі: я маю йти. Єдине, що зупиняло — мій вік. Чекав, поки виповниться 18», – розповідає військовослужбовець,

Рішення Олександра по-справжньому чоловіче. Через рекрутинг подав заявку на службу, пройшов відбір, почув про 85 батальйон — і відчув, що це його місце. Молоді хлопці, команда, яка підтримує. Тут він — серед своїх.

Але вдома не все було так просто…

«Не йди», – просила мати.

Зверталась до Бога, щоб придумав щось, бо син ще ж такий молодий….

«Дуже переживала. На початку було багато страху — мовляв, там нема ні забезпечення, ні умов. Але тепер я точно можу сказати — це міфи. Все в нас є. І я дуже задоволений тим, як тут все облаштовано», – розповідає Олександр.

З часом мама трохи заспокоїлася. Хоча серце матері завжди хвилюється. Особливо — коли її син на фронті.

А ще на нього чекає кохана дівчина. Вони здзвонюються, переписуються, тримаються один за одного, як тільки можуть.

«Ми не будуємо багато планів. Просто віримо. У Перемогу. Бо після неї — усе наздоженемо. Інакше я б сюди не пішов», – додає молодий захисники.

Такі хлопці — як світанок після темної ночі. Молоді, щирі, сильні духом. І саме заради них ми не маємо права опускати рук.

«Повертайся живим, «Пальмо». Тебе чекає дім. Тебе чекає кохана. І вся Україна дякує тобі. А водночас додамо, Героями не народжуються — ними стають. Підтримуємо наших захисників! Слава Україні», – зазначають у 105 окремій бригаді територіальної оборони ЗСУ.