6 червня, традиційно відзначають День журналіста. З нагоди цього свята нам стало цікаво, якими були перші кроки у цій професії місцевих акул пера та ким би вони були, якби зорі зійшлись по іншому. Також, випереджаючи традиційні вітання тих, хто при владі, ми дали можливість журналістам самим побажати чогось чиновникам.

Ірина Белякова:

Почалось все з коректорства у дитячій газеті. Потім дописувала у молодіжки. Затягнуло) Якби тоді хоч на хвилину могла уявити, що справжня журналістика ой як відрізняється, не знаю, чи обрала б цей шлях) Коли потрапила на RIA, зізнаюсь, не вміла навіть текст толком на дискету записати, щоб з кабінету в кабінет перенести. Потім примудрилась написати ексклюзивний матеріал з зірками, які приїхали на гастролі до Тернополя. Але майже ніколи не спілкувались з пресою. Мені це вдалося. Яким чином – змовчу. В журналістських колах досі нерідко згадують і тримаються за животи з тодішніх моїх витівок. Але вже за кілька днів я була в штаті, причому на посаді редактору відділу.

• Скільки разів шкодували і хотіли змінити професію?

Рідко, хоча, зізнаюсь, – було й таке. Зважаючи на мій напрямок – проблемно-кримінальний, часто важко спостерігати за людським болем і бідами. Так, наростила кількасантиметровий панцир, але це все не те. Ви колись бачили очі жінки, яка втратила єдину дитину? Або чули, як виє здоровенний за тілобудовою тато, в якого в машині загинула донька-школярка, а на ньому – ні подряпини? От в такі моменти хочеться все кинути до біса і, якщо не кинути журналістику, то принаймні змінити напрямок і писати «про котиків». Але день-два – і ти знову в строю. І летиш на аварію чи намагаєшся просочитись крізь обтягнуту поліцейською стрічкою ділянку, аби розповісти читачам найсвіжіше і найцікавіше.

• До речі, якби не журналіст, то ким би були?

Вчитель. Вчитель-філолог я за фахом. Але ще в інституті – під час активної практики, зрозуміла, що це не моє. Якесь надто загострене у мене відчуття справедливості. І не змогла за вказівкою зверху ставити п’ятірки не надто мудрим відмінницям-зубрилкам. І ліпити на вимогу класного керівника «трояк» учневі, який завжди слабенько вчився, але прочитав складний твір на позакласне читання. От і не змогла.

• Журналіст, це дійсно четверта влада? Відчуваєте, що впливаєте на якісь процеси?

Є таке. Тут ключове слово «часом». Хоча… Є й розчарування і в своїй роботі, і в роботі та поведінці колег. Досі не можу чути: «Нічого особистого, це просто бізнес». Ну, не можу!

• Є якась конкуренція чи спротив з боку місцевої влади?

І таке бувало. Але живу за принципом: якщо не відкривають одні двері – завжди є інші. Якщо немає ключів від одного замка, то завжди є інший варіант, як потрапити всередину. І завжди є той, хто підкаже правильний шлях. Тобто, це людський фактор. Але якщо структури і на Листопадовій, і на Грушевського свого часу заманювали до себе на роботу, то, думаю, не все так погано.

В честь свого професійного свята, хочеться побажати тим хто при владі мудрості та терпіння. І пам’ятати, що журналісти, передусім, люди, які просто виконують свою роботу. А не намагаються вас очорнити. І не треба нам метрів грамот і подяк. Коли їх роздають направо і наліво – і тільки з нагоди Дня журналіста, навіть соромно туди йти і такі отримувати. Залишаймося всі людьми, бо, хто зна, може завтра ми з вами вже поміняємось місцями).