Поки у Тернополі триває карантин, працівники Тернопільського обласного краєзнавчого музею спілкуються із своїми відвідувачами через соцмережі. Не виходячи з дому тернополяни мають нагоду почути цікаву інформацію та ознайомитися із колекціями музею.
Цього разу завідувач сектору збереження відділу фондів Тернопільського обласного краєзнавчого музею Галина Завіша розповіла про унікальні колекції вишиванок, які зберігаються у фондах музею.
Для українця вишиванка — не просто одяг. Це щось особливе, особисте, рідне, святе. Це — наша історія, генетичний код і душа нашого народу.
Колекція вишитих сорочок у фондах Тернопільського обласного краєзнавчого музею становить близько 600 предметів збереження. Серед них особливої уваги заслуговують сорочки з Борщівського району.
У колекції краєзнавчого музею є 65 борщівських жіночих сорочок і 25 чоловічих. З них 17 датовані кінцем ХІХ ст. , а решта початком ХХ ст.
Яка ж вона, чорна борщівська сорочка? Впізнати її дуже просто: вшита з домотканого конопляного полотна, густо вишита чорною бавною, з уставкою та морщинкою на рукаві. У типових борщівських чорних сорочках майже вся поверхня рукава зашита чорною бавною – так називали нитки (пухкі, зсукані з вовни, переважно чорного кольору). І вишивали ними здебільшого лише у селах над Дністром. До початку ХХ століття такі нитки виготовляли з вовни овець, а пізніше їх замінили фабричними. Вишивка на рукавах мала три частини: уставку, підуставку (або морщинку) і рукав – до зап’ястя.
Вишивка на уставці була майже повністю чорною. Іноді на ній нашивали квіти. Під уставкою вишивали морщинку (її часто називали ще підуставкою). Це – верх рукава, який з’єднувався з уставкою. Морщинку також вишивали чорною бавною, але колодкою – своєрідною технікою. Морщинці властивий чіткий на чорному тлі орнамент, вишитий темно-вишневими нитками, – маленькі букетики квітів, або часом ромб з «відростками» по кутах – старовинна праукраїнська сварга (свастика), символ сонця, руху життя. Від морщинки до зап’ястя рукав вишивали широкими або вузенькими косими смугами чорного кольору. Це могли бути рослинні орнаменти – з листя, квітів, гілочок… На грудях сорочку вишивали вздовж пазухи двома широкими чорними смугами, як і на плечах. Часто поміж ними була чудова мережка…
Одягну з бабусиної скрині
вишиту сорочку — їй сто літ!
Тут зоріють незабудки сині —
родоводу строгий заповіт.
Полотно — найвищого ґатунку —
увібрало силу й міць роси…
Як жадоба волі — візерунки —
сповнені барвистої краси.
https://www.facebook.com/488112854870288/videos/2549362548660631/
