Великдень – одне з найбільших християнських свят. Існує безліч традицій, прикмет та обрядів, пов’язаних із цим днем.
Традиційний атрибут Великодня – це великодній кошик, прикрашений вишитим рушником.
З давніх-давен рушник вважався одним з етнічних символів української землі. Йому надавалося не лише традиційно-побутове значення – він відігравав також важливу роль в християнстві.
Існує думка, що хліб, як символ Бога, потребував шанобливого ставлення, тому його ніколи не клали на «голу», не покриту рушником поверхню. Саме тому вишитими рушниками вкривали також і паски, несучи їх до церкви на освячення.
Вважалося, що рушник повинна вишити господиня дому – саме тоді він буде нести в собі потрібне тепло і енергетику. Вишивати його починали у четвер, традиційно хрестиком, з молитвами й бажано лише однією голкою. Обраний малюнок займав не більше чверті полотна. Для рушника підбирали натуральне домоткане полотно. Його нізащо не різали, а рвали, адже нитка — символ нескінченності життя. Краї прикрашали бахромою, мереживом, китицями, тощо. Зазвичай розмір великоднього рушника сягав 30×70 см. Вишивали так, щоб не було вузликів, а виворіт був не гіршим, аніж лицьовий бік. Казали:
«Лицьова сторона — для людей, а виворіт — для Бога».
На такому рушникові обов’язково мали бути зображені символи Великодня: паски, крашанки, гілочки верби, ангелики, хрести і церкви, написи «Христос воскрес!» та «Воістину воскрес!». Інколи вишивали також перші квіти – як символ приходу весни. Колір підібраних ниток також мав значення й передавав потужну енергетику. Здавна домінували два кольори: червоний — символ життя і чорний — потойбічного світу. Сьогодні вишивальниці додають яскраві кольори, щоб рушник передавав святковість і радість Божого Воскресіння.
- Білий — символ невинності,
- жовтий — радості,
- зелений — життєдайності,
- фіолетовий — єднання й гармонії.
- золотий символізує небесний вогонь,
- синій — душевний спокій та очищення.
Нещодавно у Тернопільському обласному краєзнавчому музеї відкрилася виставка «Світлосяйний Великдень». До уваги відвідувачів представлено великодні рушники Тернопільської області .
У фондах ТОКМ налічується 18 рушників , кілька з них датовані початком ХХ ст., а решта другою половиною ХХ ст. Усі вони з різних міст і сіл нашої області. Зокрема, з Тернопільського району : с.Токи, Кошляки, Мислова (колишній Підволочиський район), Полотича, Константинівка ( колишній Тернопільський район), Мшанець (колишній Теребовлянський район), м. Збараж, м.Підгайці, м.Тернопіль, з Чортківського району: с.Гермаківка ( колишній Борщівський район), с.Клювинці, с.Саджівка (колишній Гусятинський район), с.Базар (колишній Чортківський район) с. Двірці колишній Бережанський район).
Подані рушники вишиті «хрестиком», «гладдю», як на домотканому так і на фабричному полотні. Вони привертають увагу своїм розмаїттям. На кожному із них зображено різні великодні символи: паски, гілки верби, хрести, ангели, крашанки, тощо. Крім того вони ще доповнені рослинними орнаментами, зокрема квітами, та геометричними композиціями з ромбів, хрестоподібних елементів, ліній, кривульок . Кінці рушників завершено мережкою, мереживом, макраме.
У наш час незмінною залишається традиція – великодній рушник жінка має вишити сама, вкласти в нього свою душу, свої почуття, поєднати ті кольори та візерунки, які подобаються саме їй.
Останнім часом дуже модним стало оздоблювати великодній рушник бісером. Він об’ємний і переливається на сонці. Ця робота надзвичайно кропітка, та все ж є час вишити й такий рушник.
Та найголовніше – вишивати рушник потрібно тільки з гарним настроєм. Інакше він нестиме негативну енергетику, і вона пануватиме протягом цілого року в усій родині.
Галина Завіша, завідувачка сектору ТОКМ.
Джерело: Тернопільський обласний краєзнавчий музей.
