28 червня 1948 р., 75 років тому, народився український письменник-філософ, поет-пісняр, прозаїк, громадський діяч Іван Демчишин.
Народжений на берегах річки Тайна
Люди на землі, як соняшники у небесній синяві, мають свій час цвітіння, достигання, дарування світові своїх плодів і час згасання. Усе крутиться, все вертиться, ніщо на місці не стоїть. Та людина залишається у пам’яті свого народу, мистець живе у своїх творіннях.
Поведу сьогодні мову про письменника Івана Демчишина. Його подарувало село Старий Нижбірок, що на Гусятинщині. Охрестили батьки-селяни свого сина ім’ям Іван, яке означає «Божа милість, благодать, дарунок». І оправдав він його громадською профспілковою працею, людяністю, художніми філософськими творами, порадами хворим краянам з лікування цілющими травами.
У 2008 р., на своє 60-річчя, він поділився перед мистцями-друзями сокровенним: «Народився у літній червневий день 1948 року. Цей день і донині мені спекотний. Я так хотів побачити світ Божий, що, за словами неньки Стефанії, привітав його плачем, криком. Народився у сім’ї, котра тодішній владі підкорялася, але не дуже її любила. І татів, і мамин брати, родичка Марія, дядько Євген були ув’язнені за любов до України. Пам’ятаю свою першу вчительку української мови та літератури Ольгу Джуринську, з котрою ділився своїми першими віршованими спробами. Саме на старонижбірківському бамбетлі та невеликій дерев’яній лавці народжувалися мої перші вірші. Ольга Пилипівна подарувала «Правопис», а на ньому написала: «Як парость виноградної лози, плекайте мову». Першого вірша опублікував у тодішній районній газеті в 1964 році. Це був твір про коваля Гусара з Нижбірка. З літами знову повернувся до цього самобутнього образу вже у п’єсі «Не та кузня». З керівником «Сонячних кларнетів» Б. Демківим пішли за порадою до відомого драматурга О.Корнієнка. Він перечитав твір і сказав заховати, бо мій герой не хотів покидати приватної кузні та переходити до колгоспної. Моє рідне село ніколи не виходило з моєї душі. Підготував до друку два романи – «Гормони» і «Коса на камінь». Другий написаний на фактах розпаювання землі у Старому Нижбірку. Кожного місяця приїжджаю на батьківщину, бо тут баба Маринка, тітка Катерина, сестра Марійка, Гриць Боднарчук, Орисько, Богдан, голова села Довгань… У 1966 р. пішов з рідного села, щоби знову і знову повертатися на береги Тайни на розмову з нашим минулим і сьогоденням».
У 1966 р. майбутній письменник закінчив середню школу, потім з відзнакою – Теребовлянське училище (1977, нині вище училище культури), Рівненський текстильний технікум (1983). Навчався у Рівненському інституті культури… Працював директором БК «Текстильник», головою комітету профспілки Тернопільського бавовняного комбінату. У вільні від роботи хвилини на папір просилися слова, які об’єднувалися в строфи й куплети – народжувалися пісні. Почав поет І. Демчишин друкувати свої вірші в обласній молодіжній газеті «Ровесник». Ходив на літературні зустрічі в обласний клуб творчої молоді «Сонячні кларнети» (1967-1991). А цей поетичний твір, за порадою М.Ониськіва та П.Бубнія, яких добре знав у радянські часи, довелося заховати в кирзовому чоботі на горищі батьківської хати:
Цвіте над краєм марний чорнобривець,
Жито й горох йому для прикраси.
Радіє колгоспник та каже мисливець:
«Огнем вростай в епоху нашу!»
Пасу корівчину і стигне тіло.
Бригадир-комуніст боронить пашу.
Шепочуть трави відважно, сміло:
«Огнем вростай в епоху нашу!»
І вздовж дороги допікають нас мухи.
Росте еспарцет для силосу, каші.
У тиші лунають нескорені звуки:
«Огнем вростай в епоху нашу!»
На слова поета писали музику композитори А.Горчинський, В.Дунець, М.Болотний, В.Сорока. Понад 15 пісень поета-пісняра живуть досі серед земляків як в Україні, так і за кордоном.
Друкувався в обласних і всеукраїнських журналах «Жовтень» (нині «Дзвін»), «Тернопіль», «Сова», українських і зарубіжних часописах «Свобода», «Вільне життя», «Русалка Дністрова», «Молодь України», «Батьківщина», «Сільські вісті», альманасі «Подільська толока», збірнику «Україна», чеському «Солдаті»… Звучали літературні твори й у передачах обласного радіо у програмі «Медобори» поета-радіожурналіста, нашого спільного друга Ярослава Бензи (1950 – 2010), з котрим ми після засідання тернопільського літоб’єднання годинами розмовляли про літературу Тернопілля. У своїй передачі у 2008 р. поет-побратим Я. Бенза сказав про поезії І. Демчишина: «Івана люблять і люди, і трави, і квіти, і тварини. У його творах є філософія і землі, і неба»…
У 1984 р. в Тернополі почала свою діяльність ТОО НСПУ, також запрацювало при ньому й літературне об’єднання, яке тоді очолював літературознавець Р.Гром’як. І.Демчишин став її членом і друкувався в альманасі «Подільська толока» (з 2004). У 2005 році його прийняли в НСПУ.
Творча спадщина письменника
Піднявшись на літературну Говерлу з берегів річки Тайна, тільки у роки незалежності поет Іван Демчишин почав видавати книгами свої літературні твори. Першою поетичною ластівкою була у 1997 р. збірка «Зілля любові». Світ побачили також книги «Рай-цвіт» (1997), «Треба жити» (1998), «Солодке життя» (1998), «Хто серцем сонце гріє» (1999), «Не падай на дощ» (2000, поезії), «Долина Дайдай» (2000, поезії), «Бронька» (2001, проза), «Канцони і переддень» (2002), збірка для дітей «Максимків день» (2003), «Голос дороги» (2006). Після смерті письменника з ініціативи сина Володимира побачила світ книга афоризмів, філософських роздумів «Вертикальне коло» (2010).
Критика позитивно оцінила письменницький доробок надзбручанця за його самобутність, неповторність. Поет Б.Демків писав: «Цей автор постійно у пошуках…насичений розкутістю думок. У нього є незбагненна сила Слова». А український прозаїк, уродженець с. Нараїв Левко Різник зазначив, що «Іван Демчишин показав себе як поет і майстер оригінальної прозової форми. Його новели вражають несподіваною образністю, динамічною ритмікою». Про книгу «Вертикальне коло» тернопільська письменниця Т. Дігай сказала: «Найважливішим питанням суспільного життя автор вважає сім’ю, родину, зв’язок людини з природою, з Богом, соборне володіння землею – це як обіцянка життя більш заможного, корисного й гармонійного… І.Демчишин вірить у щасливе майбутнє України».
Наш краянин, як новеліст В.Стефаник, «писав коротко, сильно і страшно». Він – знавець життя подільського селянина й міщанина. Передав глибоко їх філософський світ. Для його стилю характерна афористичність, уміле використання простих синтаксичних конструкції, діалектизмів. Прозові образки І. Демчишина чимось нагадують за своєю архітектонікою жанр прозової байки, бо вони закінчуються авторськими рефренами, що несуть глибоку мораль: «А я подумав: «Гнучка спина постійно вітру боїться» («Від соняшників до лимонів»), «А я подумав: «Люби ближнього і спасенний будеш» («Люби ближнього») тощо. Поет залишив нам поезії римовані і оригінальні зразки білого вірша, поповнив літературну мову оригінальними лексемами.
У 2008 р. письменник став лауреатом Всеукраїнської літературно-мистецької премії ім. Богдана і Левка Лепких. Поет потрапив до Книги рекордів України – освідчився дружині Любі, уродженці Козівського району, матері його синів Володимира й Миколи, у день 35-річчя шлюбу на складених шпалерах довжиною 67,5 м.
Розповідав авторові цих рядків, що завжди у с. Крогульці, по дорозі у рідне село, на батьківщині відомого українського письменника Богдана Лепкого, скидав шапку біля церкви св. Параскеви, в якій його охрестили.
Помер у Тернополі 19 червня 2009 року.
Зацвіла барвінком стежина від батька до сина
На 60-річний ювілей у приміщенні ТОО НСПУ керівник відділення НСПУ вручив І.Демчишину грамоту за плідну письменницьку творчість. Вітали друзі, твори поета з книги «Голос дороги» (2006) читали цього дня народний артист України, актор Тернопільського обласного музично-драматичного театру (нині академічний театр) В’ячеслав Хім’як і його вихованки А.Кулішевська та Ю.Яблонська.
Родина письменника ініціювала відкриття на фасаді Старо-Нижбірківської школи меморіальної таблиці з текстом «У цій школі з 1955 по 1962 рр. навчався український письменник Іван Демчишин (1948-2009 рр.)». Її в присутності учнів школи, родини та односельчан 10 листопада 2011 р. освятив священник Роман Гладій.
З ініціативи синів – у рідному селі мистця з 2012 р. проводять молодіжний літературно-мистецький фестиваль «Батьківські обереги», в якому беруть участь артисти-театрали, співаки, поети, журналісти з Тернополя та територіальних громад Чортківського району. Свій талант на фестинах представляв виставкою власних картин син Микола, а артистичною грою – Володимир.
До 65-річчя від дня народження І.Демчишина в тернопільському музеї письменники, мистецтвознавці, журналісти, друзі оглянули виставку творів мистця, родинний фотоархів, а також поділилися спогадами про нього. Виступили тодішній керівник ТОО НСПУ Є.Безкоровайний, письменники М.Ониськів, З.Кіпибіда, В.Дячун, Т Дігай, В.Семеняк, літераторка, просвітянська діячка Д.Чубата, мистецтвознавець І.Дуда, режисер, актор О.Савка, громадсько-культурний діяч Б.Хаварівський, редактор, керівник ТОО НСЖУ М.Ротман, публіцист В.Ханас, історик, редактор, краєзнавець В. Уніят, краєзнавець Ю. Ковальков та інші відомі люди Тернопільщини. Син Володимир і поет Б.Кушнірик прочитали свої присвяти…
Живе і буде жити у віках наш талановитий краянин у слові, пам’яті як люблячий син України, самобутній поет-філософ і прозаїк, громадсько-культурний діяч, хороший сім’янин, людина ввічлива, щира серцем, травознавець, носій різних ідей.
Нехай ця стаття буде замість квітів на могилу відомому надзбручанцеві І. Демчишину, котрий прилетів журавлем на милі пороги…
Іван БАНДУРКА
