Тернополянка Марія Стухляк каже, що вишиває з раннього дитинства. А навчила нині вже досвідчену майстриню творчої майстерності мама, яка зосталася в її пам’яті назавжди з голкою у руках, особливо у дощові дні. «Дощик за вікном дріботить, а ми з мамою вишиваємо рушники», – зі щемом пригадує Марія Петрівна.

А нитки були у дефіциті…

Марія Стухляк народилася у Тернопільському районі, згодом родина мешкала у Ланівцях. Тут пані Марія закінчила школу, потім – історичний факультет Чернівецького університету. Працювала у Тернополі в четвертому ПТУ, в обласному музеї пройшла шлях від екскурсовода до заступника директора з наукової роботи. Далі викладала  історію України і політологію у Тернопільському технічному університеті, де,  до слова, досі працює її чоловік – професор, академік Петро Данилович Стухляк.

Родина Стухляків виховала дочку, сина, мають трьох онуків. Каже, що невістка також любить вишивати, але наразі займається двійнятами – синочком та донечкою, яким нещодавно виповнився рік, тому їй не до творчості.

Сама ж Марія Стухляк серйозно взялася за творчість, коли була у декретній відпустці зі старшою донькою. А до того починала з малого – вишивала котиків, казкових героїв.

Мама вишивала рушники, ясіки, серветки, навіть  грамоти отримувала за це.  Нитки були у дефіциті, тому не поспішала ділитися ними з дочкою, але коли зрозуміла, що дівчинка захопилася творчістю надовго – поділилася і нитками, і  досвідом. І зовсім скоро вона вишивала чорними нитками контури узору рушника, а Марія зашивала рушник кольоровими нитками.

Не тільки вишиття, а й в’язання

Як розповідає пані Марія, спочатку вона вишивала ясіки, рушники собі, родичам, знайомим, на замовлення товариства «Україна». А коли у 1990-х усі відчули скруту у забезпеченні одягом, взялася за в’язання. Каже, що за 10 років одягнула у в’язані речі усіх рідних та близьких, виготовила їх значно більше, як вишивок.

Але до вишиття таки повернулася після смерті мами, коли сама вийшла на пенсію. Свою першу сорочку  Марія Петрівна вишила хрестиком  лише  три роки тому.

А далі була школа борщівської сорочки, за що Марія Стухляк  вдячна її керівниці Вікторії Кривоніс. Тут вона  освоїла давні українські шви. Відтоді   виготовила сім сорочок, зібравши вишивані вироби вручну.

Також вишила карту України, яка займає чільне місце у помешканні родини. А ще захопилася норвезькою вишивкою у стилі хардангер. Створює серветки і подушечки. Виріб, виготовлений у цьому стилі, передала на аукціон в Англію. За вилучені гроші вдалося придбати авто для ЗСУ.

Багато виробів їй дісталося у спадок від мами. Щоправда, деякі з них уже не модні, старі.  «Інколи, – каже пані Марія, – витягну їх з шафи, подивлюся і розумію, що треба викинути, та пригорну до серця і  кладу назад, хай ще полежать».

Галина ВАНДЗЕЛЯК