Незважаючи на те, що ставлення до татуювання в нашому суспільстві неоднозначне, воно не втрачає своєї популярності. Про цей своєрідний вид мистецтва розкаже мій сьогоднішній співрозмовник Олександр Щеклеін – тернополянин, який зараз працює тату-майстром в далекій Австралії.

Від комп’ютерного клубу, салону краси до тату-майстра в Австралії

– Пане Олександре, прошу кількома словами розповісти про себе. Звідки у вас з’явилися ідеї зайнятися татуюванням?

Мої шкільні роки минули в Тернополі, вищу технічну освіту здобув в Українському державному морському технічному університеті ім. адмірала Макарова в Миколаєві. Після строкової служби в армії повернувся до рідного Тернополя, й одразу постало питання: що робити далі, як вижити в буремні дев’яності? В ті часи зарплатня була невеликою – сім’ю не прогодуєш. Вирішив працювати сам на себе. Спочатку відкрив комп’ютерний клуб, який приносив стабільний дохід. Але постійна інфляція з’їдала прибуток, орендна плата непропорційно росла, довелося закрити. Потім спільно із дружиною відкрили салон краси. Про роботу від світанку допізна, валютний кредит, високі відсотки і стрімке зростання курсу колись можна буде написати мемуари…

У 2008 р. у бізнесових справах я опинився в Києві.  В одному із підземних переходів якийсь хлопчина з пірсингом майже на всьому обличчі всунув у руки запрошення на тату фестиваль. Не знаю, як би далі склалася моя доля, якби я тоді цей папірець викинув (усміхається). Проте вільний час тоді мав, ціна за вхід не кусалася, тому вирішив піти. Навіть незважаючи на своє тодішнє негативне ставлення до тату. Вихований у дусі совкових традицій, як і більшість людей тієї епохи, я вважав татуювання суто тюремною культурою. Або ще проявом певного підліткового протесту молодіжних груп хіпі, панків, готів. Яким же було моє здивування, коли на фестивалі вперше у житті побачив професійні кольорові татуювання і портретні роботи у фотографічній якості. Саме тоді я зрозумів, що професійні тату-майстри – це ті ж самі художники, які в якості своїх полотен використовують тіла людей. Таке мистецтво мене дуже зацікавило, я вирішив неодмінно навчитися цьому. На той час малював я непогано. Хтось із майстрів на фестивалі порадив мені студію «Планета Тату», де й пройшло моє навчання. Після того ми з дружиною впровадили нову послугу в нашому салоні краси. Проте публіка у Файному місті в ті часи не була готовою до такого. Клієнтів майже не було. В основному зверталися дівчата з проханням зробити перманентний макіяж. Довелося перекваліфіковуватися, аби не втрачати заробіток. А з художнім татуюванням брав участь у різних конкурсах. Саме там мої роботи помітили, мене почали запрошувати на роботу закордоном. Побував у різних країнах Європи, кілька місяців творив у США. Зараз працюю в тату-студії у Сіднеї (Австралія).

– Існує думка, що татуювання – це лише один з елементів тюремної субкультури. Це правда, чи стереотип?

– Звісно ж, стереотип. Історія нанесення малюнків на тіло бере свої початки з глибокої давнини. Різні символи й малюнки служили знаками розрізнення різних племен і народів, вказували на положення в ієрархії чи належність до певної соціальної групи. З часом вони стали служити своєрідними прикрасами. Татуювання теж використовуються в тюремній субкультурі як своєрідна символіка. Але так само символічно там звучить так званий «блатний шансон». Хіба це знецінює роль музики і пісні в нашому житті? На мою думку, татуювання не лише є повноправним видом мистецтва, але й може мати певне практичне застосування. Наприклад, приховувати шрами, дефекти шкіри, некрасиві родимі плями, тощо.

Секрети тату від тату-майстра тернополянина

– Які зображення на тілі найбільш популярні? Чи є у вас табу щодо певних категорій зображень?

– Популярними є невеликі тату, як то ієрогліфи, надписи та трайбли. Деякі «теми» я твердо відмовлявся робити, як з етичних міркувань, так і через особисті принципи. Наприклад, символи, пов’язані з фашистською ідеологією, сатанізмом та відвертим порно. Як не дивно, але клієнти із такими специфічними «смаками» теж трапляються.

– У деяких країнах татуювання стоять поза законом або є неприйнятними для певних категорій людей. Як ви ставитесь до такої заборони?

– Справді, в Японії татуювання вважається несмаком. Є загальні лазні і басейни, куди татуйованим вхід заборонений. Така заборона пов’язана з тим, що історично тату в Японії наносили собі якудзи – члени мафіозних угруповань. В інших же країнах татуювання вважається лише одним із видів творчості.

– Наскільки болючою є процедура нанесення малюнків на шкіру?

– Раніше справді доводилося терпіти. Проте зараз існують спеціальні знеболюючі креми, які повністю знімають некомфортні відчуття, як мінімум, на дві-три години.

– Чи довго заживають рани?

У кожного індивідуально, але в середньому велике тату заживає від 20 днів до місяця.

– Чи безпечними є чорнила? Чи бувають випадки алергії? І взагалі, як щодо ризиків погіршення здоров’я?

– В принципі, справжній майстер працює тільки з відомими брендами тату-фарб, які пройшли допуски до використання і перевірені на алергенність. Людина, яка прагне отримати на своє тіло татуювання, сама повинна зважити всі ризики цієї процедури, маючи уявлення про свій стан здоров’я.

– Якщо людина з часом передумає носити на тілі малюнок, наскільки легко і безпечно його буде вивести?

– Зараз існує така можливість за допомогою лазеру. Але навіть з ним це дуже довгий і дорогий процес. Частіше за все, лазером лише висвітлюють старе тату і поверх наносять нове… Саме тому, обираючи малюнок, потрібно добре обдумати, чи вартий він того, щоб його носити до кінця життя, чи з часом не набридне, чи не втратить свій сенс з плином років.

– У вас особисто є тату? Якщо так, то про що вони «говорять» і чи ви самі собі їх наносили?

– Так, є. Але воно маленьке і непомітне. Ще під час навчання я наніс на своє тіло свій власноручний підпис. Для мене це згадка про той час, коли почав цю діяльність, і про те, що я сам є автором свого життя.  Іноді, дивлячись на моє тіло, на якому не видно малюнків, мене запитують, чи я точно тату-майстер. Але люди йдуть до мене як до профі, щоб отримати тату високої якості. Про мене багато «говорять» мої роботи на тілах інших людей. Тому і йде про мене слава як про майстра, який сам не має тату.

Тарас КОМАРИНСЬКИЙ