Відійшли до Господа в один день
12 липня – день славних і всехвальних первоверховних апостолів Петра і Павла. Цього дня закінчується піст, який встановлений на згадку про святих апостолів, їх служіння та страждання. За переказами, апостоли Христові Петро і Павло відійшли до Господа в один день – 29 червня 67-го р. в Римі у роки переслідування християн. Святого Петра розіп’яли головою вниз. Святому Павлові, як римському громадянинові, відтяли голову. Вшановування їх пам’яті почалося відразу ж після страти.
Апостол Петро – покровитель рибалок, слюсарів, гончарів, годинникарів, ковалів. Павло – покровитель пекарів, ремісників, перекладачів, лекторів, вчителів іноземної мови, туристів.
Свято Петра і Павла в пам’ятках нашого краю
На честь святих верховних апостолів Петра і Павла на Тернопільщині названо понад 50 храмів. Усі вони мають неповторну історію, багато з них перебудовані з костелів чи зведені на їх місці, куплені і перевезені з інших населених пунктів краю, є пам’ятками архітектури. Унікальними є церкви у с. Йосипівка Тернопільського району (дерев’яна, придбана і перевезена у 1910 р. із с. Домаморич і збудована на острові посеред ставу), у місті Чортків (катедральний собор Верховних апостолів Петра і Павла, Бучацької єпархії УГКЦ, збудований у вигляді тризуба). Монастирська церква Св. апостола Петра на вул. Володимира Великого у Тернополі відома тим, що Різдвяну шопку, яку щорічно тут встановлюють від 2005 р., вважають найбільшою в Україні, у храмі також зберігаються мощі святих Петра і Павла. Світлина церкви Святих верховних апостолів Петра і Павла, що у с. Буцнів Тернопільського району, виконана тернопільським краєзнавцем і фотохудожником Миколою Василечком, увійшла у ТОП-100 найкращих світлин України під час конкурсу «Вікі любить пам’ятки». Храм на честь Петра і Павла у Козовій (споруджений на місці зруйнованого радянською владою костьолу), у Малій Плавучій на Козівщині (стара дерев’яна і нова споруджена на місці костелу), у Циганах на Борщівщині (1905 р. кам’яна, збудована на місці дерев’яної, яку згодом віддали в с. Дубівка) та ін.
Варто зазначити, що храми на честь Петра і Павла названі й на хуторах, зокрема Войсовичівка (приєднаний до с. Саранчуки), що на Бережанщині, Добромишль (с. Бобрівники) Монастирищині, Заремба (Гадинківці) Гусятинщині, Малинівка (Лапшин) Бережанщині, Пеньки (Глибочок) Борщівщині, Слобідка Долішня (Дубенка) Монастирищині.
На честь святих верховних апостолів Петра і Павла названі й костели, зокрема у Бережанах (пам’ятка архітектури та містобудування національного значення), Теребовлі, Жеребках на Підволочищині, Петрикові Тернопільського району та ін.
Є й каплички, названі на честь св. апостолів Петра і Павла, зокрема, у с. Літятин на Бережанщині (1999 р. з ініціативи Марії Паньків і Стефанії Смаль споруджено капличку на місці знесеного хреста), Жилинці на Борщівщині, Нирків на Заліщанщині.
Фігури на честь Петра і Павла є у селах Мушкатівка, на фасаді недіючого костелу у с. Постолівка, Солоне і Устечко Чортківського, Білокриниця (1936 р., фундатор – Ян Малий) і Поплави Підгаєцького, Воля (жертводавці Софія Дуда і Богдан Палій) і Ладичин (1886 р., фундатори – Андрій та Ілля Штанимири), Баворів Тернопільського районів.
Дерев’яні скульптури Петра і Павла 17 століття з первісного іконостасу Успенської церкви м. Підгайці (роботи народних майстрів), які вивезли з міста у 1961 р., нині зберігаються у Національному художньому музеї у м. Київ.
На Тернопільщині є село Павлів на Бережанщині та Петриків біля Тернополя.
Петра і Павла в традиціях
До свята наші прадіди прибирали садибу, підбілювали та підфарбовували хату, вішали чисті рушники. Господині намагалися зробити перші зажинки ячменю з нового врожаю і освятити в церкві обрядовий хліб, навіть якщо зерно ще не зовсім достигло.
На церковну службу йшли з квітами й віночками, окрасою котрих були червоні маки. Ритуальною стравою були мандрики. Випікали ці коржики із пшеничного борошна, зібраних під час Петрівки сколотин та перевареної сироватки, а також додавали сир та яйця. Назву випічки у народі пов’язували з легендою про мандрування світом апостолів Петра й Павла, у яких зозуля вкрала одного «мандрика» і за це її Бог покарав – саме о цій порі вона перестає кувати. Але якщо її кування чути було й після свята Петра, то вважали, що це до нещастя. А ще є давня народна прикмета: якщо свято на середу випало – рік хорошим буде. Тож сподіваємося, що вже скоро завершиться війна і все у нас буде добре!