Її впізнають багато тернополян. Її виконання пісень на вулицях і в парках нашого міста майже нікого не залишає байдужим, покращує випадковим перехожим настрій. Частенько і я, навіть кудись поспішаючи, ловив себе на тому, що мої ноги вперто не хотіли йти далі, тож зупинявся, аби дослухати улюблену пісню.  А сьогодні, знову випадково побачивши Юлію на вулиці, затримався не лише, щоб послухати її спів і гру на скрипці, а й поспілкуватися з нею.

Про себе та любов до музики

– Юліє, у кожному вашому виступі відчувається любов до музики. А коли ви її вперше відчули?

– Я народилася в селі Маловоди на Теребовлянщині. Музику, напевно, любила ще з пелюшок, хоча в такому віці себе не пам’ятаю. Найпершим доказом є відео з сімейного архіву, на якому я, трирічна, співаю в іграшковий мікрофон улюблену дитячу пісеньку: «Я лисичка, я сестричка». Цю любов мені передали батьки, дідусь і бабуся. Мама завжди співала мені колискові та інші пісні. Багато років мій тато був весільним музикантом, як і дідусь, дуже хороший трубач. Дідусь завжди мріяв, щоб я теж займалась музикою, тож подарував мені старовинну скрипку, яка стала частинкою мене і є для мене дуже цінною. Наразі інструмент потребує реставрації, а мені страшно віддавати його зі своїх рук.

Коли мені було 5 років, ми разом з батьками переїхали в смт Козова, де прожила 12 років та навчалась в ЗОШ №1 і в Козівській школі мистецтв як скрипалька. Дуже вдячна вчительці Марії Євчин. Незважаючи на мій непростий характер, вона змогла знайти підхід і багато чому мене навчила. У цей період мого життя я багато співала і грала на різних концертах у Козівській ЗОШ №1, школі мистецтв, та в районному будинку культури. Мама запропонувала поєднати вокал із грою на скрипці. Першим кавером, який виконала в такому поєднанні, була «Мить» гурту «Океан Ельзи». Це подобалося публіці, і мене почали частіше запрошувати на концерти. У 2018 р. провела свій перший сольний концерт в музичній школі. У цьому мені дуже допомогли мої батьки, сестра, вчителі та директор цього закладу Володимир  Гнатейко.

Закінчила школу, і моя сім’я переїхала до Тернополя. Там я вступила до Тернопільського музичного коледжу ім. Соломії Крушельницької. Дуже вдячна викладачам Наталі Качур, Сергію Маловічку, Тарасу Видишу, адже завдяки їм за 3 роки навчання коледж став для мене другим домом. Там  проводила дуже багато часу – від ранку до вечора. Навчання було непростим, бо вступила одразу на другий курс. Довелося багато працювати, щоб усе наздогнати, часто недосипала.

Перший академконцерт, на жаль, був провальним. Я надто хвилювалась, тому було багато фальшивих нот і неякісний звук. Тоді мало не перестала вірити в себе. Багато сліз вилилось, але цей досвід допоміг зрозуміти, що невдачі трапляються і це нормально. Недарма кажуть: «Те, що нас не вбиває, робить нас сильнішими».

Зараз навчаюся водночас у двох навчальних закладах: в ТНПУ ім. В. Гнатюка на факультеті іноземних мов (англійська) та в Луганській держакадемії культури і мистецтв за класом скрипки. В мене є здібності до мов. У школі часто займала призові місця на олімпіадах з англійської та німецької, тому вирішила досконало вивчити англійську, вступила на факультет іноземних мов. Музику кинути не змогла, тож додатково подала документи на заочне навчання в академію.

Про вуличні виступи

– А чи легко вам далося рішення стати вуличним музикантом?

– Перед тим, як вперше вийти на вулицю, довго вагалася, чи варто. Якось був відповідний настрій – грала на своєму балконі. Коли закінчила пісню, почула оплески. Під вікном зібралися діти з усього майданчика і сказали, що я дуже підняла їм настрій. Я це сприйняла як знак, що таки варто.

– І які ваші враження від таких виступів? Як реагують на них слухачі?

– Це заряджає мене позитивною енергією, а відгуки слухачів мотивують працювати ще ретельніше. Найбільше подобається грати в парку. Там люди не поспішають, як на вулиці, зупиняються, дехто навіть більше години слухає. Особливо тішить реакція діток, які починають танцювати, і батьки не можуть їх забрати. Одного разу трапилась кумедна ситуація, коли послухати зупинився навіть собачка, хазяїн ніяк не міг його відвести. Вуличні виступи також є своєрідним джерелом доходу для мене, аби менше залежати від батьків, а тепер, у воєнний час, дають можливість донатити на ЗСУ та вкладати свою невеличку лепту у перемогу України. Здебільшого в мене український і патріотичний репертуар, що піднімає бойовий дух та популяризує українську музику. Також граю багато каверів на рок-хіти, бо це мій улюблений жанр музики. Моїми улюбленими піснями є: Metallica “Nothing else matters”, Nirvana “Smells like teen spirit”, Deep purple “Soldier of fortune”, Imagine Dragons “Believer”, Queen “The show must go on”, Evanescence “My immortal”. Іноді скрипку асоціюють лише з класикою, але насправді цей інструмент може набагато більше. На вулицях часто підходять люди і запрошують грати на їх днях народженнях, весіллях та інших святах. В 2020 р. в моїх прабабусі і прадідуся була 60-та річниця весілля, усі музиканти з родини зробили їм сюрприз. Музику чути було на все село, навіть сусіди приходили послухати.

Три роки тому я почала писати власні пісні, але ранні залишались лише в нотатках у телефоні та в моїй пам’яті. Першою піснею, яку випустила в березні 2022 р., стала «Ми переможемо». Так я намагалась підняти бойовий дух після початку повномасштабного вторгнення. Поштовхом для написання цієї пісні стали численні пропозиції виїхати за кордон, на які я категорично не хотіла погоджуватись. Так я написала перші рядки пісні: «Ми на своїй землі, ми у себе вдома…». Я ніяк не наважувалась випустити пісню, дякую мамі, яка просто змусила мене це зробити. Друга моя пісня – «Вони так хотіли жити…». Перші її рядки написала, коли дізналась про звірства у Бучі… Довго не могла її дописати, залишала і знову верталась, бо всі ці жахливі події не давали спокою, потрібно було вилити кудись емоції… Випустила у річницю боротьби проти скаженої орди, яка може лише нищити все на своєму шляху. Присвятила цю пісню всім, хто загинув внаслідок російської агресії.

– Хто та дівчинка, яка супроводжує вас під час виступів?

– Я дуже вдячна своїй сестрі Аліні, яка завжди супроводжує мене і допомагає донести важку апаратуру.

Про інші інтереси та плани

– Крім скрипки, ви ще на чомусь граєте?

– З дитинства мріяла грати на фортепіано. Проте за порадою батька в музичній школі навчалась лише на скрипці. Однак все ж здійснила свою мрію. В цьому мені допомагала Тетяна Хавалко, яка додатково навчала мене грати на фортепіано.

Пізніше самостійно вчилася грати на гітарі з допомогою відео-уроків в YouTube. Мені постійно хочеться опановувати нові музичні інструменти.

– А у вас є свій канал?

– Ще школяркою мріяла вести власний музичний канал. Знімала кавери на популярні пісні і завантажувала туди. Перші мої музичні кліпи допомагав відзняти та змонтувати тато. Один з них ми знімали на відпочинку, тому довелося везти з собою багато апаратури. Мама допомогла мені на зйомках о п’ятій ранку спіймати схід сонця.

– Чи є у вас інші інтереси, крім музики?

– Ще у школі захопилась малюванням. Особливо подобалось малювати портрети олівцем. На щастя, музична і художня школа були в одному приміщенні, тому часто перед уроками скрипки я приходила туди малювати. Дуже вдячна за допомогу Ніні Рибіцькій, яка, незважаючи на те, що я не була ученицею художньої школи, багато допомагала мені порадами.

– А які у вас плани на майбутнє?

– У мене є багато планів та певних напрацювань, але навчаюсь у двох закладах, тому дуже бракує часу, щоб надати своїй творчості більшого розмаху. Надалі докладатиму максимум зусиль і випускатиму новий матеріал. В майбутньому мрію створити свою музичну студію.

Тарас КОМАРИНСЬКИЙ