«Радуйся, Пречиста, що весь світ
Різдвом Своїм звеселила Ти».
Від серпня починалася низка свят, які пов’язані з Богородицею, – 28 серпня ще за старим церковним календарем ми відзначили Успіння Богородиці, вже від вересня цього року вперше святкуватимемо 8 вересня – Різдво Пресвятої Богородиці, 21 листопада – Введення в храм Пресвятої Богородиці. Про ці дні в народі склали приказку: «Перша Пречиста жито засіває, Друга – дощем поливає, а Третя – снігом покриває».
Традиції та звичаї
В українських народних традиціях свято Різдва Пресвятої Богородиці належить до жіночих свят, жінку шанують як матір, продовжувачку роду і берегиню вогнища. Жiнки, в яких немає дiтей, справляли обiд i запрошували бiдних – «щоб молилися Богородицi за їхніх дiтей». Кажуть, що молитви до Пресвятої Богородиці майбутніх матерів про здоров’я та щастя дітей, на яких вони чекають, у цей день мають особливу силу.
Дівчата, які хотіли вийти заміж, на Другу Пречисту ворожили на судженого і вірили в прикмету: вмиєшся до світанку – до кінця року заміж вийдеш. І в те, що з ким будеш в цей день цілуватися – з тим все життя проживеш. На Другу Пречисту намагалися позбутися від старого одягу, вважаючи, що після цього свята починається новий період в житті.
На Другу Пречисту припадає і останній термін заготівлі чарівного зілля. Вважалося, що зібрані між Першою і Другою Пречистими приворотні трави мали особливу властивість привертати хлопця до дівчини (чоловіка до жінки) і навпаки.
Радянська влада за часів атеїзму найбільше зруйнувала фігур Пресвятої Богородиці
Пресвята Богородиця була найбільш пошанована у нашому краї. Тому за часів комуністичного атеїзму нелюди-атеїсти найбільше знищили фігур Божої Матері.
Атеїсти нищили не тільки фігури Богородиці, а й церкви, названі на її честь. Так, жителів с. Антонівці, що на Шумщині, органи радянської влади вивезли і 1952 р. ліквідували сільську раду, а дерев’яну церкву Різдва Пресвятої Богородиці, яка була збудована у 1795 р. замість ще старішої, підступно спалили в 1978 році.
У с. Зелена на Бучаччині є церква Різдва Пресвятої Богородиці (1867 р., дерев’яна, згоріла; 1886 р., кам’яна, розвалена у 1980-х рр., відновлена 1990 р.). У Вишнівчику на Теребовлянщині церква під час німецько-радянської війни зазнала незначних ушкоджень, але радянська влада видала рішення розібрати церкву і з того каменю побудувати в с. Котузів стайні для худоби. Нині тут є церква Різдва Пресвятої Богородиці, яку у 1992 р. громада села переобладнала з костьолу (1871 р.). У храмі зберігається Вишнівчицька чудотворна ікона.
Храми-іменники та відпусти
У багатьох населених пунктах нашого краю цього дня святкуватимуть храмовий празник. Справді, церкви, названі на честь Різдва Пресвятої Богородиці, – унікальні. Так, в Улашківцях на Чортківщині є церква Різдва Божої Матері (1866 р.; монастирський храм в Улашківській обителі має з 2008 р. статус Папської базиліки – духовно споріднений з Папською базилікою Святої Марії Більшої в Римі. Тут зберігаються дві чудотворні ікони: Божої Матері та Предтечі Івана Хрестителя, а також його мощі, частина Чесного і Животворящого Хреста Господнього). Монастир і парафія мають статус відпустового місця. Є монастир Різдва Пресвятої Богородиці і в Тернополі (1994 р., францисканців східного обряду).
У Вовківцях на Борщівщині у 1724 р. збудовано дерев’яну церкву св. Архістратига Михаїла, яку освятили у 1727 році. Отці Василіяни перенесли у храм ікону Пресвятої Богородиці, яка є тут і донині, вважається чудотворною. Саме на її честь у Вовківцях щороку відбувається відпуст Співстраждання Пресвятої Богородиці на десяту п’ятницю, затверджений у Римі. Сьогодні на місці дерев’яного храму збудовано мурований храм Різдва Пресвятої Богородиці. Відпуст у Вовківцях затверджено як єпархіальний, тут щороку на Різдво Богородиці відбуваються відпусти до Вовковецької чудотворної ікони Пресвятої Богородиці.
Нині одними із найстаріших є церкви у с. Соснів на Теребовлянщині, храм споруджено ще у 1628 році, у с. Сураж на Шумщині, храм спорудили у 1730 р., на Лановеччині: Борщівці – 1753 р., Ванжулові – 1750 рік.
«Мандруючі» і храми із цілющими джерелами
У Смиківцях є церква Різдва Пречистої Богородиці (1894 р., кам’яна; добудована 1915 р.) з однойменною капличкою поблизу джерела – гідрологічної пам’ятки природи місцевого значення (2004 р.). Звідки беруть воду тисячі тернополян. Храм Різдва Пресвятої Богородиці, якому уже виповнилося понад 120 років, з каплицею та джерелом є також і у с. Ступки Тернопільського району.
У селі Чорнокінецька Воля, що на Чортківщині, стару дерев’яну церкву у 1763 р. перевезли із містечка Скала-Подільська, у 1928 р. храм добудували. У 2004 р. збудували та освятили новий кам’яний храм.
У с. Гуштин на Борщівщині церкву спорудили з дерев’яних карпатських колод. У 1929 р. її закупили в розібраному вигляді у Закарпатті і майже 2 роки перевозили підводами. У 1934 р. храм освятили. У 1988–1989 рр. церкву з обох боків добудували. У 2000 р. храм реставрували після пожежі. 2014-го завершили будівництво нової мурованої церкви.
У с. Синьків була дерев’яна церква Різдва Пресвятої Богородиці (так звана «Селянська»; 18 ст., відновлена 1882 р.; знищили комуністи у 1970-х рр.; її, за леґендою, принесла вода під час повені Дністра). Нині у селі є церква Перенесення Мощей св. Миколая (1883 р., кам’яна).
У с. Мишківці на Збаражчині є церква Різдва Пресвятої Богородиці (1905 р., дерев’яна; придбана і перевезена із с. Залісці). У с. Сировари на Зборівщині є церква Різдва Пресвятої Богородиці (1888 р., перенесена зі с. Яцківці; добудована 1996 р.).
