Україна – Англія – 1:1
Суботній матч у польському Вроцлаві розпочався так, як і варто було чекати: Англія одразу ж взяла менеджмент грою в свої руки. Відчувалося, що номінальні гості мали чітку мету – якнайшвидше досягти переваги в рахунку – і методично працювали задля її здійснення.
Наші ж вперше перетнули середину поля на 10-й хв. – до того часу вони цілком були зайняті обороною підступів до власного штрафного майданчика. Причому іноді доводилося просто вибивати м’яч куди завгодно – перевага британців у швидкості була помітною. Все ж, завдяки граничній концентрації нашим вдавалося зберігати компактність і монолітність захисних редутів. Коли ж м’яч якимось дивом опинявся поблизу володінь голкіпера англійців Пікфорда, українці, здавалося, не дуже знали, що з ним робити.
І раптом – наче грім у вечірньому вроцлавському небі. Англійці настільки самовпевнено захопилися вибудовуванням ігрової переваги, що прогавили стрімкий випад наших на 26-й хв. Швидка двоходівка за участю Циганкова і Коноплі, пас останнього в центр, ненавмисне, як здалося, пропускання м’яча Яремчуком (мабуть, найбільш ефективна дія Романа в матчі) – і точний удар Зінченка. Забігаючи наперед скажу, що українці продемонстрували стовідсоткову реалізацію: один гол після одного удару в площину воріт. Наші, як здавалося, витискали найбільше з того, що нині можуть. І перший тайм, мабуть, був оптимальним, виходячи з кондицій підопічних Реброва. Хочу сказати – до 41 хвилини. Миколенко (трохи дивно для гравця, котрий виступає в Англії) відверто “проспав” ривок захисника Уокера собі за спину після чудової верхової передачі Кейна, і той, опинившись перед Бущаном, зіграв краще за багатьох форвардів. З урахуванням того, як старанно і самовіддано діяли наші увесь тайм, гол виглядав доволі прикрим і навіть безглуздим.
Наміри британців у другому таймі не змінилися: свіжі Решфорд, Фоден намагалися додати гостроти їхнім діям, не відставали Сака і Кейн. Наші футболісти, як і раніше, вперто тримали оборону, а єдиний випад вилився на 57-й хв. у доволі неоковирний удар Судакова після пасу Зінченка – найкращого (поряд зі Коноплею, Степаненком і, безумовно, Бущаном) гравця матчу в складі збірної України. Буквально через хвилину Бущан перевів м’яч у поперечину після, здавалося, вбивчого удару Сака. На цьому подвиги Георгія (нехай і не святого) не закінчилися: на 85-й хв. він сміливо кинувся в ноги Магуаєру, який перебував у дуже небезпечній позиції після розіграшу штрафного. Останні хвилини можна було назвати “валідольними”, а коли пролунав фінальний свисток і вдалося з полегшенням видихнути, то подумалося: наші футболісти, за великим рахунком, практично не дали проявити себе новій зірці європейського футболу – Беллінгему, який нині наводить жах у складі “Реалу” в іспанській Ла Лізі. Якось “затухли” в умовах гранично дисциплінованої гри українців багатомільйонні Райс, Сака, Решфорд, Фоден; трохи “здувся”, як здалося, в кінці матчу Кейн. Безумовно, це – наслідок обраної Сергієм Ребровим і максимально втіленої на полі його підопічними тактики. Звичайно, крім названих героїв матчу, можна згадати й тих, хто виглядав дещо слабше. Зокрема, як здалося, продовжує перебувати в своєрідному ігровому тупику Мудрик; більшого можна було сподіватися від Судакова і Циганкова (хоча не варто забувати участь останнього у гольовій атаці); попри присутність у складі двох форвардів з іспанської Ла Ліги – Яремчука і Довбика – проблема атакуючого вістря збірної України залишається болючою. Але після такої гри про недоліки якось не дуже й хотілося говорити – краще побажати Сергію Реброву і його команді так само гідно протистояти 12 вересня збірній Італії.
Ігор ДУДА