Степан Фридрак – колишній мер Борщова та відомий у нашому краї громадський діяч 7 вересня зустрів черговий день народження, з яким його щиро привітали діти, внуки та правнуки.
Він – багаторічний передплатник газети «Свобода». Каже, що любить наше видання за чітку проукраїнську позицію від першого номера її виходу у світ, за низку статей на історичну тематику про рідну державу. Воно й не дивно, адже з юних років рятував повстанців та боровся за вільну Україну.
Юним вступив в ОУН
Степан Миколайович розповів мені, що народився у Товстому у селянській родині. Тата вбили поляки, коли хлопчикові було 10 років. Мама у 29 років залишилася вдовою з трьома дітьми. Відтак, найстарший Степан став головним чоловіком у сім’ї, мусив косити, орати. І не лише бути корисним мамі, а й Україні.
В юні роки після вступу до лав ОУН Степан був зв’язковим націоналістичної організації, яка боролася проти фашистів та комуністів, воювала за волю українського народу та звільнення від радянських пут. У 1945 році Степан Фридрак прийняв присягу ОУН та розпочав свій власний тернистий шлях до незалежності України. Йому тоді було 14 років.
«Товариш запросив на зустріч підпільної організації, — розповідає Степан Миколайович. — Там ми прийняли присягу на вірність Україні й відтоді регулярно зустрічалися у пекарні батька одного з учасників. Старші побратими вчили нас історії України, роздали синьо-жовті прапорці та тризуби, гартували дух і характер».
Носив «штахети» за 10 кілометрів
«Далі ми стали працювати з керівницею осередку ОУН, «станичною» Юлею Мельничук, – продовжує розповідь пан Степан. – Вона давала нам носити “штафети” — закодовані повідомлення. Це був невеличкий шматок паперу для сигарет, який складався у квадратик завбільшки з квасолину. Ми не мали права розкривати й читати «штахету». Я часто зашивав їх у піджак, ховав у шапці чи кашкеті. Інколи треба було пройти з ними й 10 кілометрів до вказаної хати чи криївки».
Степан Фридрак часто був і провідником повстанців, адже добре знав місцевість, тому проводив невеликі групи упівців до сховок.
За словами Степана Фридрака, його зв’язківська робота продовжувалася до 1948 року, допоки чоловіка не арештували.
«Два місяці просидів у в’язниці КДБ, там мене били до крові, знущалися, допитували, — пригадує він. — Я розповідав їм якісь неважливі речі, те, що не могло зашкодити організації, а про все важливе мовчав. Далі був суд у Львові. Мене відпустили, оскільки я приймав присягу ОУН ще у дитячому, навіть не в юнацькому віці. Але після звільнення був у полі зору КДБ».
З вірою в Україну
Пан Степан каже, що ніколи не шкодував про віддані підпіллю юні роки. Він щиро вірив і вірить у велике й славне майбутнє України. Зініціював будівництво пам’ятника українським повстанцям у селищі Товсте. Разом з ініціативною групою з різних джерел зібрав імена та прізвища українських повстанців, які загинули на території тодішнього Товстенського району.
Хоч і народився у Товстому, уже тривалий час проживає у Борщові, що став йому рідним. Очолював Борщівську міську раду.
У своєму поважному віці Степан Фридрак продовжує активну громадську діяльність, пише книжки та бере участь у всіх заходах національно-патріотичного характеру.
Степан Миколайович переконаний, що Україна переможе, поверне свої території і нарешті отримає довгождану волю, за яку боролися наші діди-прадіди, не одне покоління палких патріотів рідної країни. Шкода лише, що за це треба заплатити таку велику ціну.
Галина ВАНДЗЕЛЯК
