Марія Назар – поетеса, літературознавиця, краєзнавиця. Авторка 12 поетичних збірок (серед яких збірка «Три вінки сонетів», присвячених Тарасові Шевченку, Іванові Франку та Лесі Українці, яка написана в одному із найскладніших поетичних жанрів), літературознавчих нарисів: «Слово про Бориса Харчука», «Кольористика лірики Ярослава Павуляка», «Слово про Осипа Роздольського», «І слово незнищенне оживе» та краєзнавчих досліджень: «Село Доброводи у пам’ятниках», «Літа в цвіту», «У Доброводи повернувсь». Членкиня Національної спілки письменників України (2013) та Національної спілки журналістів (2009). Лауреатка літературної премії імені Ярослава Павуляка (2020).

– Пані Маріє, а що спонукало вас взятися за перо?

– Я народилася у минулому столітті. Подумалося: вже мандрую 21-м. А це багато. Жити у двох століттях та ще й у двох тисячоліттях – це шанс. Важливо правильно ним скористатися.

Отож, оскільки народилася в селі Доброводи, що на Збаражчині, то бренд мого життя – творити багато Добра, тобто народжувати те, що має залишатися в пам’яті.

Ще зі шкільної лави мріяла стати учителем літератури. Мій наставник слова, світлої пам’яті Богдан Зеновійович Береза одного разу похвалив мою письмову роботу за твором Івана Семеновича Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я», сказавши, що вона добре написана. Благословила мене класика наша на Добро. Згодом воно надало мені сили проторувати шлях науки в Кам’янець-Подільському педагогічному інституті.

Ставши вчителькою української мови та літератури, ось уже 45-ий рік працюю на ниві Добра – навчаю дітей Слова. Щоправда, робити це людині з «епохи Гутенберга» в «епоху Цукерберга» непросто. Але я маю надійну помічницю – її Величність Творчість. Вона часто підставляє плече, надає сили. Прийшла до мене ще в школі, привела в літературну студію «Гусяче перо», вклала в руки цю чарівну ручку і повела. Водила спершу в інститутську добу, згодом привела до «Сонячних кларнетів» Бориса Демкова. А потім благословила на першу поетичну книжку «Автографи одкровення», яка була видана у 2002-у.

– Цьогоріч виповнюється двадцять років вашої творчої діяльності. Чи багатий урожай вона принесла?

– Нещодавно підрахувала свій творчий ужинок і побачила цікавий збіг – 22 поетичних, літературознавчих, краєзнавчих книжок видано з 2002 по 2022 роки. Не дає спочинку те Гусяче Перо. Перо-Добро. То просить попробувати написати ронделі, то рубаї, то вінок сонетів, то катрени, то поеми. Слухаюся його і пишу. А щоби не зациклюватися на своєму творчому «его», йду з написаним у люди. То покличе «Двадцять хвилин» обласного літоб’єднання, то редколегія новоствореного журналу, то «Просвіта», то Мала академія наук. Змушена це робити, бо в них також Статут Добра.

– Художнє слово повністю полонило вашу душу, чи в ній ще є місце для інших хобі?

– Моє хобі – подорожі. Відвідала майже всі літературні музеї України, а також 15 країн світу. Квіти. Біля хати вирощені 40 сортів квітів. Шевченкіана: кожен рік вивчаю до дня народження Тараса Шевченка новий твір та організовую сільський просвітянський проєкт. Сад, город – то моя релаксація.

– Якими є найяскравіші спогади із подорожей іншими країнами? На які твори вони вас надихнули?

– Найяскравішими спогадами є подорож єрусалимськими дорогами. Від неї народилася поетична збірка «Єрусалимськими стезями», що складається із таких розділів: «Це край Ісусових доріг – // Діянь блаженних переліг», «Це край освячених дарів // Землі й води небесний спів», «Людство живе у вимірах Голгоф, // Коли буває з правдою удвох», «Гори усіх зустрічати готові, // Гори завжди в небесній обнові», «Це край святих монастирів – //У вічність зведених мостів».

– Окрім власних творів ви пишете рецензії. Чи були серед них критичні, і як на них реагували автори?

– Кожен письменник перебуває у середовищі авторів – колег по перу. Кожен письменник має свого читача, але це водночас зобов’язує його дотримуватися тих вимог мистецтва, які вироблені та узаконені. Цим керуюся, коли рецензую або пишу відгук на твір. Критику подаю як добродушну пораду, і тому немає проблем.

– Із вашого досвіду редакторки, які настанови ви хотіли би дати письменникам, які тільки взяли в руки перо?

– Відповідально ставитися до написаного: писати художньо, бо література – це вид словесної художньої творчості; виробляти свій стиль письма; збагачуватися надбаннями мистецтва як джерелами розвитку власної творчості; враховувати поради і зауваження, бо без цього немає росту майстерності; постійно удосконалювати мовну грамотність. А ще не забувати про образність і зміст.

Починаючи писати новий твір, я обов’язково думаю про той сенс, який потрібно донести до читачів. Не хочу ще торкатися фінішної стрічки, але розумію, що колись доведеться. Та чи дадуть мені це зробити мої Острови Добра, адже вони непроминальні…

Тарас КОМАРИНСЬКИЙ