4 грудня столітній ювілей відзначила жителька села Юстинівка, що на Підгаєччині, Ярослава Фофуліт.

Бабуся Ярослава багато бачила на своєму життєвому шляху: українців зі східних теренів, які шукали їжу, рятуючись від голоду, організованого комуністами, боротьбу вояків УПА проти московитів і події Другої світової війни…

Пережила радянський союз, побачила відновлення незалежності України, розвал колгоспів. Вона плакала і вболівала за українців, які вийшли на Майдан в 2004 і 2014 роках. На жаль, бабуся Ярослава змушена жити в період нової російсько-української війни.

Все своє життя вона важко працювала. Поки могла ходити на більші відстані, старенька знаходила можливість прийти в храм і подякувати Богу. Нам би таку віру…

Будучи зовсім юною, вона стала свідком бою між московськими окупантами і українськими повстанцями. Коли все затихло і московити забрали своїх вбитих і поранених, юна Ярослава з друзями пішла на місце бою. Там серед загиблих повстанців лежав один поранений боєць. Вони  забрали його, надали першу допомогу і відправили в сусіднє село. Через кілька років побачила цього чоловіка живим в сусідньому райцентрі…

Мені пощастило знати Ярославу Фофуліт, я навіть записав коротке інтерв’ю з нею. Частина цієї розмови ввійде до фільму «Дорога в Карпати» (через війну нам не вдалося його завершити). Частину іншої розмови можна побачити в моїй книзі «Люди волі», де я коротко описав історію життя пані Ярослави. Знаєте, тільки недавно я усвідомив, яким насправді скарбом для України, Тернопільщини є Ярослава Фофуліт. Вона пам’ятає про неймовірні речі і може розповісти дуже багато того, що пролило б світло на нашу історію.

Дай Боже перемоги, життя і ми завершимо фільм про бій, свідком якого була бабуся Ярослава. Ми спільно з її внучкою Галиною Ходань зможемо передати майбутнім нащадкам весь історичний фактаж, який отримали від Ярослави Фофуліт.

Пані Ярославо, дай Боже здоров’я вам. Щасливих усмішок від дітей, внуків, правнуків…

Щоб ви дочекалися тієї омріяної і вимоленої перемоги!

Михайло УХМАН