Напевно, прийшов час про це поговорити чесно. І коли як не на Великдень говорити чесно про дуже глибокі речі, пов’язані із вірою. Благодатний вогонь, сходження якого по суботах перед великодньою Всенічною чекали мало не всі жителі європейської (християнської) частини колишнього Радянського Союзу, насправді не сходить у «чудовий спосіб».
Це давня благочестива традиція запалення світла, яку не зовсім чесно зробили інструментом маніпуляції духовенство Єрусалимського патріархату.
Так-так. Оці всі рейсові літаки, як і суперджети православних олігархів, які в ніч перед Всенічною привозили по українських храмах (переважно МП) лампади зі світлом, яке начебто в чудесний спосіб «саме собою» зійшло з неба, привозили вогонь зі Святого місця у переддень великої події, але воно було запалене духовенством від звичайної запальнички.
А в цьому році хитрування Єрусалимського патріархату, який власне організовує чин, було підтверджено ні багато ні мало Грецьким судом міста Афін.
Ще 5 років тому Димитріс Алікакос, головний редактор розслідувального проєкту Ellinika Hoaxes, фактчекер приїхав до Єрусалима, позиціонуючи себе як грецький паломник, та поспілкувався з різними людьми, включаючи співробітників Єрусалимського патріархату. Результатом розслідування стала книга. А наступним після нього – судовий позов Єрусалимського патріархату проти журналіста. Духовенство спочатку казало, що то наклеп, вимагаючи від журналіста і спростування, і 700 тисяч євро відшкодування (тоді журналіст виклав відео своїх інтерв’ю із ними ж, на що вони казали, що запис вівся таємно, але це було неправда, бо з розмови було видно, що єпископ Ісідор (один із фігурантів відео) перепитував, чи варто писати на камеру, чи не образить це почуття вірних.
Суди тривали 5 років, і ось на початку цього Великого Посту головний редактор Ellinika Hoaxes був виправданий одноголосним рішенням Афінського суду у справах про адміністративні правопорушення у складі трьох членів після його розслідування щодо «чудесного» сходження Благодатного вогню.
Димитріс Алікакос написав після цього: «Це була найскладніша перевірка фактів у моїй кар’єрі, яка спростувала твердження одинадцяти століть тому, яке широко поширювалося серед мільйонів. Моє розслідування було спрямоване не на те, щоб поставити під сумнів релігійні вірування, а скоріше на твердження, поширене через офіційний вебсайт Єрусалимського патріархату, що Благодатний вогонь чудесним чином запалюється щорічно. Мені вдалося переконливо продемонструвати його природне, ініційоване людиною походження. Грецькі судові органи підтвердили точність і цілісність мого розслідування, відкинувши будь-які звинувачення в неправді чи наклепі на причетних архієпископів, особливо на того, хто відкрито зізнався, що використовував запальничку для запалювання Благодатного вогню. Цей судовий результат знаменує собою тріумф для журналістських розслідувань і рішуче розвінчання багатовікової брехні».
У ЧОМУ СУТЬ ЧИНУ?
Для людей необізнаних пояснимо, що Благодатний вогонь – поширена у православ’ї назва вогню у Великодній церемонії виносу запалених свічок із Гробу Господнього (кувуклії) в Єрусалимському Храмі Воскресіння. Церемонія проводиться у Велику суботу спільно Єрусалимським патріархатом та єрусалимським патріархатом Вірменської апостольської церкви. Вона символізує вихід з Гробу Світла істинного.
У день Страсної суботи віряни Православної Церкви очікують звершення церемонії сходження Благодатного вогню в храмі над Гробом Господнім, яке протягом століть із року в рік відбувається в Єрусалимі.
Чин «сходження», насправді освячення Благодатного вогню, звершується у кувуклії (каплиці) Гробу Господнього особисто Єрусалимським Патріархом. Потім християни поширюють вогонь свічками та спеціальними лампами по всьому світу.
Авторка тексту дивилася процес сходження Благодатного вогню у відеозаписах, коли тільки туди почали літати перші українські паломники, і потім, коли трансляції «сходження» щороку показували по телеканалу Інтер.
Чин «сходження» у радісному гаморі забитого вщент людьми храмі Воскресіння Христового (всі головні святині життя Спасителя розташовані саме в храмі) дійсно хвилює.
Віруючі, які приїхали в Єрусалим, з усіх усюд дуже емоційно реагують у храмі – вигуками, танцями, коли з віконця кувуклії подають світло. Це дійсно гарна традиція, яка передує Святу Свят.
Але процедура «сходження» (насправді запалення) вогню обросла благочестивими та не дуже благочестивими легендами. Наприклад, одна з них, що якщо вогонь не зійде, то це значить, що найближчими днями буде кінець світу.
Друга легенда, що вогонь сходить лише за юліанським календарем, за яким живе Єрусалимський патріархат, що підтверджує начебто «істинність саме православної дати обрахування». Ця легенда, якій не одне столітті, має цікаве розв’язання. У 1539 році благодатний вогонь «сходив» двічі і для православних, і для коптів та вірмен. До слова, «сходження вогню» дуже довго до ХХ століття залишалося «аргументом» Єрусалимського патріархату всеправославних зібрань та дискусій, чому вони не хочуть змінювати календар.
Третя вигадка, що Святе світло не пече, якщо піднести його до обличчя, і за кілька секунд вже набуває природних властивостей. Я на власні очі бачила, як по телевізору чоловіки наче «умивалися» вогнем, правда за долі секунд, які вони це робили, було б неможливо і обпектися.
Чому Єрусалимський патріархат стільки років тримав таємницю? Я уважно дивилася відео журналіста-розслідувача з монахом, який запалює свічку. Коли журналіст підводив його до того самого запитання, було видно, що монаху незручно і він соромиться. На мою думку, так виглядає страх зламати древню традицію. Це інерція кількох століть, яка могла не подобатися навіть освіченим вірянам самого Єрусалимського патріархату, але яким доводилося раз на рік домовлятися зі своєю совістю. Бо направду віруючі люди, як показує практика, прощають духовенству і куди важчі гріхи.
Не можна сказати, що українці безоглядно вірили у надприродне сходження Благодатного вогню. Віддамо належне кліру. Українське духовенство ПЦУ (і ті, хто раніше був у складі Київського чи Московського патріархатів, але всі перейшли) почали ще кілька років тому обережно готувати вірян до того, що це не сходження, а чин освячення вогню.
Минулого року великий просвітницький ефір провів священник ПЦУ Андрій Дудченко, який одразу після поїздки в Єрусалим на чин «сходження» Благодатного світла зібрав в онлайні вірян та прочитав велику та чесну лекцію, яка включала тези про те, що чин сходження Святого Світла піддавався махінаціям, і про це ще з ІХ століття писали і мусульманські, і християнські автори. Вони писали про спокусу слабких християн, яким ченці влаштовували фокуси начебто лампади запалюються без вогню. Про це писали й хроністи хрестових походів, які казали, що раніше вогонь сходив, як захист християн від язичників та мусульман, даючи зрозуміти, що тепер коли немає загрози, то не обов’язково, щоб він сходив «чудесно».
– Віра має ґрунтуватися на правильних аргументах, а не лише на вірі в чудеса. Чудеса існують, чин Святого світла може сходити нізвідки. Але чи маємо ми очікувати як за розкладом Божого дива кожної суботи? Значення освяченого вогню дуже велике. Символіка світла відіграє велику роль в християнстві. Це і світло, яке просвітлює людину, Христос, як істинне світло, яке нас просвітлює, світло Боже прийшло для світу. Зі світлом пов’язані богослужбові та молитовні традиції. З апостольських часів ми, християни, молимося на схід сонця. Коли з Гробу Господнього виноситься світло і ним запалюються всі лампади, це знаходить віддзеркалення у багатьох церквах. Тому привозити вогонь з Єрусалима – це символ єднання Церков, це світло Воскресіння, яке освітлює собою все. Господь, це той, що творить чудеса, але він не той, хто за розкладом зводить вогонь з неба.
Віримо розумно, наша віра тримається не на благочестивій неправді, а на чуді розуму, чуді життя, чуді любові та правди, що значно важливіше, аніж запалення, – каже священник.
ЦЕЙ ВОГОНЬ Є СВЯТИМ, ЯК БОГОЯВЛЕНСЬКА ВОДА – СВЯТА.
Делікатно, протягом останніх десяти років намагався пояснювати це і митрополит ПЦУ Євстратій Зоря:
– Для мене найближчою аналогією є освячення води на Йордан: за молитвами Церкви Бог посилає Святого Духа й освячує природні води. І те, що освячується звичайна вода, набуваючи дії Святого Духа, а не очікується, що «нізвідки» з’явиться якась особлива вода – нічим не применшує чудо Боже.
Цей вогонь є святим, як богоявленська вода – свята.
Ніхто не заперечує святості води на тій підставі, що вона природна, а не «чудесна з каменя виточена». Так і природний вогонь освячується у велику суботу на Гробі Господньому.
Але це не означає, що він просто «береться нізвідки».
І ще одне – оригінальне значення назви: Святе Світло.
Не ВОГОНЬ, а Світло.
Хто і чому став саме вогню надавати значення – це питання.
Гроб називається Світлоносним, а не вогненосним.
Господь преобразившись просяяв світлом, а не вогнем.
Тож вогонь тут виконує лише технічну функцію – а головне в ньому саме Світло. Як символ і нагадування світла, що засяяло з Гробу, і світла Божественного загалом.
Хоча технічно благословення є свічкою з вогнем.
Але благословляємо не вогнем, а СВІТЛОМ.
Так само і молитва та благословення Єрусалимським Патріархом вогню на Гробі Господньому прикликає Божу благодать на вогненне єство, яке стає Святим Світлом Великої суботи.
Цілком нова традиція передавати цей вогонь з’явилася лише в наш час завдяки авіасполученню, бо таким чином вогонь за кілька годин може бути доправлений в усі православні країни.
Однак було б невірним, як часом можна спостерігати, робити надмірне зосередження на цьому вогні. Тим більше з його присутності у храмі робити висновок щодо особливої «благодатності» чи «благословенності» Великодня саме тут – у порівнянні з храмами, до яких вогонь не доставляється.
Минулими роками доводилося бачити, як для декого самий сенс Великоднього свята – Світлого Воскресіння, закривався доставленням-перевезенням вогню, чому приділялася більша увага, ніж навіть Пасхальному богослужінню.
Тож шануючи Святе Світло маємо пам’ятати, що воно – лише благословенний символ Воскреслого Христа – Світла Невечірнього. Христа, Який є всюди, де двоє чи троє зібрані в ім’я Його.
Ярослава Міщенко,
Київ
P.S. Вже кілька років небо над Україною закрите, і в Борисполі не сідають літаки з «чудесним вогнем» на борту. І тим не менше, Україна жива і бореться. А справжнім дивом для демократичного світу є те, як ми вистояли на початку війни: духовна складова перемог не прораховується й найкращими аналітиками світу.
Віруючі військовослужбовці ЗСУ не раз розповідали про дива на війні: як от міна падала в окоп тільки-но вони з нього вибиралися, чи то снаряд так само дивом не розривався, впавши поруч.
Дива трапляються – на молитовне прохання або коли дуже потрібно, але не за розкладом. Тож чекаємо Великої суботи, і незалежно від того, чи привезуть вам «трошки» Благодатного світла з Єрусалима, чи ні, чекаємо Великодня та молимося про Перемогу.
