Військовослужбовець з Волині та переселенка з Херсона взяли шлюб на Тернопільщині. Повінчалися Олександр і Тетяна Шукаловичі в церкві в селі Залужжя Збаразької громади.

Олександр — військовослужбовець ЗСУ, який з початком повномасштабного вторгнення добровольцем пішов на фронт. Тетяна — уродженка Херсона, якій через війну довелося покинути рідну домівку. Поки чоловік воює, Тетяна з дітьми живе у Збаражі. У липні минулого року пара зареєструвала свій шлюб, а 16 квітня вирішили повінчатися в церкві. Для цього Олександр приїхав з війни в коротку відпустку. У день одруження охрестили ще й чотиримісячну донечку Нону.

Настоятель храму отець Михайло Найко каже, за час повномасштабної війни в церкві Преображення Господнього взяли шлюб зі своїми обраницями троє військовослужбовців, під час посту шлюб дають вперше. Такий виняток роблять для військових, які мають повертатися на фронт.

Військові люблять цей храм, він відомий. Побудований на місці, де в 1240 році був заснований невеличкий скид, який переріс у монастирок, від чого отримала назву і гора. Храм побудував знаменитий князь Іван Збаразький, який був уславленим воєначальником і відомий тим, що проводив успішні військові походи на Московію. Тут був давній монастир, у цьому храмі молилися гетьман Богдан Хмельницький, а також, за деякими свідченнями, Іван Мазепа та Пилип Орлик.

Тетяна та Олександр познайомилися під час повномасштабної війни завдяки брату жінки, який також захищає Україну.

«Я подзвонила до брата, Олександр побачив мене по відеозв’язку і сказав: «Все, вона моя», — розповідає Тетяна.

«Олександр приїхав у Збараж, ми ближче познайомилися. Закохалися та зрозуміли, що не можемо одне без одного. Потім приїхав знову, ми розписалися», продовжує Тетяна.
Олександр пішов на фронт добровольцем. Окрім чоловіка, воюють також брат і племінник Тетяни. Їх, каже жінка, намагається завжди підтримувати.

«Це його вибір, я знала, на що я йду. Знала, що треба набратися терпіння. Головне — це підтримка, посмішка. Якщо посміхаємося ми — посміхаються наші чоловіки, бо бачать, що ми спокійні. Не треба біля військового плакати, говорити, як нам погано. Нам погано, але треба триматися».

Олександр став батьком і для старшої доньки Тетяни — семирічної Маргарити. Усі разом мріють відвідати звільнений Херсон, проте залишаться жити на Тернопільщині.