Проміняв тепле сонце на холодну, сиру землю…

21 травня, Лановецька громада навколішки зустріла кортеж із тілом нацгвардійця Даніеля Мерджі з села Бережанка. Бійцю було 20 років. Даніель мужньо боровся за волю і незалежність України в лавах Національної гвардії та загинув 3 жовтня 2023 року на Запоріжжі, повідомляють на сторінці Лановецької міської ради в соцмережі.

“Йому було лише 20. У такому молодому віці Даніель пішов захищати Україну добровольцем і віддав за неї своє життя, проміняв тепле сонце на холодну, сиру землю”, — сказав отець Ігор Тимків.

“Жили в одному селі, порядний був хлопчина. Жив з мамою. Брав активну участь у концертах, змаганнях. Алкоголь не вживав, був спортсменом”, — розповів про загиблого бійця староста села Бережанка Віктор Михащук. 

«Серце молодого Героя, відважного воїна, патріота мало б битися ще багато років. Він мав би створити сім’ю, виховати сина, та цього не буде, бо сьогодні свого сина хоронить згорьована мати», – сказав військовий капелан.

Під звуки військового залпу та національного гімну поховали воїна на його рідній землі, у селі Бережанка.

З рідних у військовослужбовця залишилась мама та бабуся.

Зупинилося серце військового інструктора

І знову сумна звістка скорботою оповила Чортківський край – раптово зупинилося серце військовика Копанєва Анатолія.

22-го травня чортків’яни навколішки зустріли траурний кортеж із тілом померлого воїна, військового інструктора Копанєва Анатолія, 1977 року народження, мешканця смт Заводське, що на Чортківщині.

Патріот Батьківщини, захисник Копанєв Анатолій з перших днів війни (АТО, як звикли називати) – 2014 року – зі зброєю в руках став на захист України перед загарбницькою росією. Відтак, у 2022 році, з початку повномасштабного вторгнення окупантів знову в рядах Збройних Сил України добровільно пішов на фронт, виконуючи свій обов’язок перед державою.

Та війна, бойові смертоносні дії залишають по собі глибокі сліди неспокою та підірваного здоров’я. З певних причин Анатолій продовжив військову службу інструктором в одній з військових частин, що на Львівщині. Навчав молодих, ново призваних бійців тактиці ведення бою, а найважливіше – збереження на бойових позиціях життя свого та побратимів.

У ніч на 21 травня ц. р. на Львівщині, де служив, раптово зупинилося серце мужнього воїна, військового інструктора Копанєва Анатолія. Людське серце – не вічний двигун, на превеликий жаль, воно не може, не витримує над посильних навантажень, пов’язаних із ризиками та смертоносністю воєнного часу.

Копанєв Анатолій був тактовним, розсудливим, відповідальним військовиком, як відгукуються про нього побратими; він був дуже доброзичливою, щирою і чесною людиною; люблячим і турботливим сином, чоловіком, батьком і зятем.

Довго вважався зниклим безвісти

У соборі верховних апостолів Петра і Павла 23 травня, у День Героїв, зустріли тіло загиблого воїна Збройних Сил України Пукала Віталія (1978 р.н.) із с. Біла. 

Його призвали на військову службу 19 лютого 2023 року. Служив гранатометником 3 стрілецького відділення 2 стрілецького взводу  1 стрілецької роти військової частини  А7172.

Довго вважався безвісти зниклим, та зрештою офіційно визнали дату смерті воїна. Загинув ще в останній день літа минулого року – 31 серпня 2023 року – внаслідок артилерійського обстрілу в районі населеного пункту Левадне Запорізької області. 

Довгою, дуже довгою була остання дорога нашого захисника додому. Лишень майже через  рік Пукало Віталій востаннє повернувся до рідного села, де знайде вічний спочинок…

Двічі йому відмовляли у призові до ЗСУ…  

Чортківщина вкотре у жалобі. Днями надійшло  сповіщення про загибель уродженця селища Скала-Подільська  Руслана Боднара. Останнім часом він із сім’єю заради дочки проживав на Львівщині.  Двічі йому відмовляли у призові до ЗСУ…  

Наш земляк  загинув на одному з гарячих напрямків – Харківському. Він був техніком стрілецької роти, старшим сержантом одного з підрозділів.   Руслан Ярославович, 1982 року народження. Навчався у Гуштинській школі. Був товариським, комунікабельним, щирим, його поважали у будь-якій компанії. Був вправним спортсменом, понад все любив  техніку. Підлітком прислуговував священникові у місцевому храмі Різдва Пресвятої Богородиці.  Фах здобув у Борщівському технікумі. Згодом одружився. 1 червня він мав демобілізуватися. Не судилося…

Руслан свідомо  став на захист Української держави від російського агресора. Про нього та таких як він воїнів-патріотів гарно сказав у прощальному слові генеральний вікарій Бучацької єпархії УГКЦ о.Володимир Заболотний. Проникливо прозвучали його слова про гідність людини, відповідальність, порядність. Руслане! Це про тебе та усіх воїнів, які боронили та бороните Україну! Так сталося, що воїна-героя хоронили у День Героїв. Усе про сув’язь поколінь героїв акцентував о.Володимир та місцевий парох о.Олег Сушельницький,  вони від імені усіх присутніх висловили  співчуття рідним та близьким, слова глибокої подяки за мужність Руслана Ярославовича, інших наших земляків, співвітчизників, котрі віддали життя за нас усіх, за Україну.

Чин поховання здійснили священники   церков – православної, греко-католицької, римо-католицької.  

У скорботі залишаються мама, дружина з дочкою, сестри  із сім’ями,  близькі та побратими. Розділяємо з вами біль непоправної втрати. Ваша рана невигойна.

Перестало битися серце відважного воїна

На Тернопільщині попрощалися із захисником України Ігорем Чуйком. Він був мешканцем села Глибочок Борщівської громади. Військовий отримав важкі травми під час служби на фронті і помер після тривалого лікування. Про це написали на сторінці Борщівської міської ради у соцмережі.

Попрощатися з воїном прийшли його рідні, друзі, близькі, представники влади й духовенства та односельці.

Ігор Чуйко народився 21 лютого 1971 року. Захищав Україну в лавах Збройних сил України з 2014 року. Мав статус учасника бойових дій. Під час бойових дій воїн отримав важкі поранення і був звільнений зі служби. На початку повномасштабного вторгнення росіян, пішов в ТЦК і добровольцем знову був мобілізований до лав ЗСУ.

“Два роки він боровся в московськими окупантами і знову отримав важкі поранення. Після тривалого лікування був звільнений з військової служби і отримав статус ветерана війни. 25 травня, після важкої хвороби перестало битись серце відважного воїна, вірного сина українського народу Ігоря Чуйка. Це була людина з великим почуттям патріотизму, гострим відчуттям обов’язку перед Батьківщиною. Щирі співчуття рідним та знайомим воїна Ігоря. Світла пам’ять Герою”, — йдеться у повідомленні.

Герої не вмирають!

Зоряна ДЕРКАЧ,
Газета “Свобода”