У четвер, 10 травня, у Тернопільському краєзнавчому музеї відбулось відкриття персональної виставки членів НСМНМУ «Мережана весна». Майстрині Галина Дудар і Алла Шушкевич, за участю творчого об’єднання «Берегиня», представили власні мистецькі вироби: витинанки та ляльки – мотанки.
Хто ще не награвся ляльками міг зайти в музей, принаймні подивитись там дійсно було на що, гратись ними, звичайно, не можна, але задоволення від перегляду яскравих робіт – гарантоване. Усі присутні мали змогу долучитись до давнього мистецтва України та дізнатись безпосередньо в авторів про таємниці створення краси представленої на стендах.
«Я створюю мотанки за традиційними народними технологіями задля збереження культурної спадщини нашого народу та відродження українських традицій» – каже про свої вироби Алла Шушкевич. Також вона розповіла, що останнім її вивченням була Подільська лялька, яка на відміну від більшості представлених на виставці була без вишитого хреста замість обличчя. До слова, кажуть, що очі – це дзеркало душі, а вона може бути і доброю, і злою. Колись вірили, що через очі погана душа може вселитись в ляльку і вона буде нести погану енергетику, тому її зображують з відсутнім обличчям або з намотаними нитками замість нього. Взагалі, етнографи стверджують, що хрест – це знак сонця і він намотується з метою, щоб злий дух не вселився в ляльку, адже вона робиться як оберіг для будинку та людей, що живуть у ньому.
Майстер ніколи не скаже точно скільки часу витрачається на виготовлення однієї ляльки, коли є натхнення тоді і працюється, це як художник не зможе сказати коли він закінчить картину, – процес може бути довготривалим, але якщо є натхнення, то можна отримати шедевр за лічені дні, натомість майстер завжди знає, що саме закладено чи не закладено в його роботу.
«Я вчителька, тому не закладаю в ляльку ніяких чарів,- сміючись каже майстриня,– мені в ній цікава технологія. Наприклад, колись їх робили з того,що було під рукою, щоб забавити дитину, тому кажуть – ганчір’яна лялька, тому що вона робилась з ганчір’я. Можу сказати,що лялька – мотанка робилась повсюди, особливо в дитинстві, хто жив в селі, робив з кукурудзи або дівчинка зняла з голови хустину, наповнила травою, зробила вушка, зав’язала і побавилась – це була така колиханка, а після цього витрусила всю траву, зав’язала на голову і ще вдома получила, бо позеленіла хустка»,- розказує Алла Федорівна.
Як відомо, вчителі математики – люди логіки, тому мистецтво для них це щось далеке, але це не про Галину Дудар, яка займається витинанням близько восьми років. При виготовленні витинанок використовує різачок, ножики та ножиці, але не манікюрні, тому що вони для такої роботи не підходять через їх низьку якість.
«Надихають вишиванки, народні та релігійні свята, події сьогодення, робота»,- каже пані Галина,- на уроках, бувало, використовувала витинанки, бо тут тобі і симетрія, і поворот, і паралельне перенесення».
Витинанка і лялька – дуже споріднене мистецтво: і те й інше прийшло до нас з сивої давнини, де було поширене більше серед сільського населення, і є нерозривне з народом, тому що люди хотіли прикрасити побут, роблячи витинанки. Тож, на виставці були представлені ляльки в яких витинанки були поєднані з одягом ляльки.
«Витинанка – це стародавнє мистецтво, саме на Західному Поділлі і на Східній Галичині вона була популярна і добре, що знайшлась майстриня, яка відродила це мистецтво і може показати іншим як це було колись, – каже про світ витинанок Надія Качуровська – бібліотекар-бібліограф,- мотанки це також дуже складна робота, навіть матеріал для них дуже дорогий. На виставці представлено багато ляльок такі як були у нас на Галичині та на Західному Поділлі, оскільки це майстрині Тернопілля, вони стараються відродити саме мистецтво Тернопільщини» – додала пані Надія.
Ірина Пітушевська
