Напередодні Міжнародного дня жертв насильницьких зникнень у Тернополі відбувся емоційний захід «Голоси, що чекають». Рідні військовослужбовців та цивільних, які зникли за особливих обставин під час війни, зібралися на Алеї Надії, щоб привернути увагу суспільства до болючої проблеми пошуку зниклих героїв.
Боротьба за правду та надія на повернення
Учасники акції наголосили: статус «безвісти зниклий» — це не крапка, а виснажливий шлях очікування. Серед присутніх була Дар’я Бондар, інспекторка поліції Тернопільщини. Її чоловік, боєць штурмової бригади «Лють», перестав виходити на зв’язок ще у грудні 2023 року. Для неї, як і для сотень інших родин, кожен день — це балансування між відчаєм та вірою в те, що кохана людина жива.
Марічка Паламар, яка працює у Тернопільському райуправлінні поліції, чекає на свого коханого Назара вже понад два роки. Він зник безвісти під час боїв поблизу Торецька. Жінка переконана, що голос кожної родини має бути почутим, адже лише спільними зусиллями можна домогтися повернення наших захисників додому.
Чому важливо підтримувати родини зниклих
Представники поліції Тернопільської області, зокрема начальник управління кадрового забезпечення Зіновій Кутний, підкреслили важливість таких заходів. За кожною сухою статистикою стоїть жива людина та її родина, яка потребує не лише державної допомоги, а й щирого розуміння громади. Підтримка родин зниклих безвісти є критично важливою для того, щоб люди не відчували себе самотніми у своїй біді.
Акція «Голоси, що чекають» стала нагадуванням про високу ціну української свободи. Це заклик до суспільства не забувати про тих, хто досі перебуває у полоні обставин війни, та продовжувати пошуки до останнього. Кожна історія, розказана на Алеї Надії, — це ще один крок до того, щоб жоден захисник не залишився забутим.
Ми висловлюємо глибоку повагу всім, хто продовжує чекати, попри невизначеність. Ваша стійкість — це приклад незламності для всієї України.
Джерело: ГУНП Тернопільщини
