"Чи, може, знову нам треба мавпами стати,Щоби нормально спочатку жити почати?"

Підірвавши греблю Каховської ГЕС, російські ординці показали світові апогей безпринципності, підтвердили, що готові домагатися намічених цілей ціною військових злочинів проти людяності. Тепер вдаються до психологічного терору, через загрозу техногенної аварії на Запорізькій АЕС. У відповідь на це українська влада посилила контроль за станом протирадіаційних сховищ, розгорнула відповідну інформаційно-просвітницьку кампанію. Тоді як громадянське суспільство перебуває у ступорі інфантильного загальмування. А чого ж, якщо до цього заохочує цілодобовий інформаційний марафон.

Громадян застерігають не панікувати, а заодно не виявляти надмірних ініціатив. Провінційний обиватель розцінює таку настанову, як застереження, що багато думати шкідливо для здоров’я, тож краще в усьому покладатися на розторопність влади. Проте тут не беруться до уваги численні факти зловживань службовим становищем щодо розкрадання мільйонів бюджетних коштів, скерованих на оперативний ремонт захисних споруд.

Ще до початку повномасштабного вторгнення наша влада звітувала про запровадження інституту приватних детективів, але з огляду на відсутність кримінальних проваджень, можемо констатувати, що цей превентивний інструмент демократії та прав людини наразі ще не працює. Мабуть, через недостатність фінансування та недорозвинутий стан громадянського суспільства. Адже пам’ятаємо прописну істину – демократія може підтримуватися тільки громадянами, які вірять в неї і відстоюють її.

Про причини такої безпорадності довідуємось із збірника Павла Глазового «Веселий світ і «Чорна книга». Зокрема в інтермедії «Жорстоке небо» народний мислитель підмітив характерну для посттоталітарного суспільства закономірність: «Тим, хто править нині людьми, наша правда – як кістка в горлі. Вони її чавлять нещадно. Одним роти заткнули ситими шматками, іншим мозки заморозили холодом страху». В іншому розділі згаданої прозово-поетичної композиції видатний майстер сатири застерігає, що ті батьки, які свідомо потурають суспільному злу та ще схиляють до цього своїх дітей, самі того не розуміючи, завдають на плечі своїм нащадкам лантухи майбутніх бід та страждань. Сьогодні ця закономірність виявилася сповна…

Щоб зрозуміти природу нетерпимості можновладців до сатириків, скористаємось дослідженням Н.В. Козирєвої, здобувача кафедри філософії Харківського національного педагогічного університету ім. Г. Сковороди. У статті «Микола Хвильовий про сміхову культуру Остапа Вишні» дослідниця аналізує відомий памфлет автора гасла «Геть від Москви!» – «Остап Вишня в «світлі» «лівої» балалайки, або…». Вже на початку розвідки науковиця висловлює гіпотезу, що сміхова культура відкриває нові можливості для цілісного та багатоаспектного розуміння сутності культури, суспільства, людини: «Якщо сміх стосується різних сторін життя людини, моделей її поведінки, типів особистості, то беззаперечним є той факт, що саме сміх дає змогу адекватно оцінити суспільне буття, що є надзвичайно важливою передумовою для розуміння сутності соціокультурних процесів».

Але ж зростання питомої ваги свідомих, критично мислячих виборців – смертельно небезпечне явище для політичних кумирів, яких ліберальний режим клонував-вирощував упродовж двох десятків років.

Тут би згодилися сатиричні твори, як протестні сатиричні пісні яскравих репрезентантів української культури періоду незалежності, зокрема Станіслава Щербатих (Тризубий Стас) та Андрія Кузьменка (Кузьма Скрябін).

Особливо показовою є творчість Андрія Кузьменка – – українського співака, композитора, поета, письменника, телеведучого, продюсера, актора. Адже лідеру гурту «Скрябін» присвоєно звання Героя України (2020, посмертно), а ще він кавалер ордена «За заслуги» I ст. (2015, посмертно). 18 серпня рідні, друзі, а також численні шанувальники багатогранного таланту мистця пом’януть Кузьму, як морального авторитета сучасності, з нагоди чергової річниці від дня народження.

Нині часто мають звучати інтелектуальні пісні гурту «Скрябін», які спонукають молоде покоління до аналітичного осмислення дійсності, заохочують до активної громадянської позиції. У самостійне плавання маємо відпустити ті інтригуючі пісенні тексти Кузьми, що мають ознаки зрілої поезії, зокрема із акцентованим сатиричним підтекстом. Молодій парості, а особливо учасникам бойових дій, не личить пливти за течією, покладатися на емоційні стереотипи, де легко потрапити у психологічні капкани. Бо у такий штиб збільшуються ризики, що після перемоги над здичавілим агресором українське суспільство погрузне у нових чварах та корупції, аж до перетворення держави на колонію сильних цього світу, постачальника сировини і дешевих трудових ресурсів. Треба формувати навички критичного мислення, бо саме вони ставатимуть у пригоді під час майбутніх виборчих кампаній та референдумів.

Василь НЕРУЧОК,
голова ГМСК «Тризуб», координатор ініціативної групи
«Естафета поколінь» у Лановецькій міській громаді

Еволюція

Я довго думав, що я хотів би ще мати,
Чого і скільки по мішках наскладати,
Хто має гроші, той хоче мати їх більше,
Хто має владу, той вже на землю не зійде.

Приспів:
Лий! На нас воду лий, замало не буде.
Лий! Нам очі промий, щоб бачили люди,
Куди вони йшли дві тисячі років,
І ніби разом, а такі одинокі,
Щоб бачили всі, що ми залишаєм
Для нових людей, яких ще немає.
Лий! На нас воду лий…
Лий! Нам очі промий…

Я довго думав, що буде з нами за роки,
Чи, може, раптом щось поміняється трохи?
Чи, може, знову нам треба мавпами стати,
Щоби нормально спочатку жити почати?

Приспів.

(05.10.2009)

Дура-цензура

Сидить за грубими мурами,
Де руки, стіни прокурені,
Де вікна з дохлими мухами,
Мозги старі, вже пробухані.
Сидить і нігті свої гризе,
Кому сьогодні не повезе?

Приспів (2):
Прищавим ротом, руками з потом
Грає бандура, дура-цензура.
На сміх ідіотам прищавим ротом
Грає бандура, дура-цензура.

Сидять і штани протираються,
На стіл компромати збираються,
В корзину папери кидаються,
Всі екрани перекриваються.
Сидить і до всіх гнило шкіриться,
Як ми тут живем, аж не віриться.

Приспів (2):

(13.07.2011)

Я злий!

Я злий на тебе і на себе
За то, що наша хата завжди скраю.
Я злий, бо нам нічого не треба,
Аж поки нас в петлю не запихають.
Я злий на український спокій,
За нашу фразу «Добре, якось буде».
Я злий, що ми вже 20 років
Самих себе ілюзіями дурим.
Я злий! Я злий! Я злий! Я злий!
Я злий, що ми всі сліпо вірим.
І нам, як кості, кидають обіцянки.
Я злий на то, що вже не зміниш
І страшно всім чекати зранку.
Я злий на совість президентів,
Яка до них ніколи не приходить.
Я злий на політичних імпотентів,
Які нас, як собак, по кругу водять.
Я злий!Я злий!
Я злий! Я злий! Я злий! Я злий!
Я злий! Я злий! Я злий! Я злий!