Тепер її родина домагається справедливого покарання для кривдника.
Батько так перейнявся каліцтвом доньки, що захворів. Його серце рвалося на шматки, адже його донечка – до того часу здорова, життєрадісна – тепер прикута до ліжка. Її привезла швидка у непритомному стані, і лише у лікарняних стінах дівчинка отямилася.
Ця страшна аварія сталася у лютому 2022 року в одному із сіл недалеко від Тернополя. Підвечір дівчинка поверталася додому уздовж дороги. На її одязі були світловідбивачі. Врапт її осліпили фари машини – що було далі, вона не знає, бо втратила свідомість.
На дівчинку наїхала «дев’ятка», за кермом якої був уродженець Хмельниччини, водій за професією. Згодом з’ясується, що машина була несправною. Потерпілу доправили до лікарні із важкими травмами – чисельними відкритими уламковими переломами кісток лицевого скелета, ранами, саднами і синцями, вибитими зубами, переломом кінцівки. За життя травмованої боролися лікарі. Згодом на суді батько скаже, що так переживав за дочку, що сам захворів. А ще він скаже гірку правду: водій жодного разу не відвідав дитину у лікарні, не попросив пробачення. Ніби знічев’я пропонував якісь гроші, але вони були мізерні, порівняно з витратами, які понесла родина на лікування. Відтак батько відмовився їх брати.
Водія притягнули до кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 286 КК України, тобто порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяли тяжке тілесне ушкодження. Санкція статті передбачає позбавлення волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого.
Втім, Зборівський райсуд вирішив, що винуватця можна не позбавляти волі. Мовляв, він раніше не судимий, розкаявся, частково відшкодував матеріальну шкоду і планує сплатити решту, а також моральну шкоду. Попри протести потерпілої сторони суд виніс м’який вирок: призначив покарання у вигляді позбавлення волі строком на 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на два роки. На підставі ст.75 КК України звільнив від відбування покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк два роки. Тобто, винуватець відбувся так званим умовним покаранням.
Слід зауважити, що відстрочення виконання вироку зі встановленням іспитового терміну – доволі звична судова практика в дорожніх аваріях. Але дуже багато важить позиція потерпілої сторони. Якщо остання просить суворо не карати винуватця й не позбавляти його волі, обвинувачений має великі шанси відбутися умовним покаранням.
Загалом кримінальний закон передбачає, що, згідно з ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 (це воєнні злочини) цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Сім’я дівчинки звернулася з апеляційною скаргою, в якій просили скасувати такий м’який вирок й призначити винуватцю реальне позбавлення волі. Та й в апеляційній інстанції доводи потерпілої сторони не сприйняли – залишили вирок без змін.
Декілька днів тому справу переглянули у Верховному Суді. Колегія суддів дійшла висновку, що (далі – цитата із постанови) «засуджений є небезпечним для суспільства, оскільки поставив під небезпеку не лише своє життя і здоров`я та тієї особи, яка перебували з ним в автомобілі, а й інших учасників дорожнього руху, а тому будь-яке інше покарання, окрім реального його відбування, не забезпечить виправлення засудженого та запобігання вчинення нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.
Слід зауважити те, що негативні наслідки, які настали для малолітньої потерпілої від вчиненого засудженим щодо неї кримінального правопорушення, внесли вимушені переміни її звичного життя, які були пов`язані з її лікуванням після ДТП.
Про зазначені обставини стверджувала і потерпіла сторона під час судового провадження, що і мало бути, крім іншого, враховано судами при призначенні засудженому покарання, яке він мав відбувати реально, однак таких аргументів належним чином судами при призначенні засудженому покарання враховано не було і, як наслідок, засудженого було звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку.
До того ж звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку за обставин з наслідками, які були встановлені судами у цьому кримінальному провадженні, не вплине на формування думки інших осіб про неприпустимість порушення Правил дорожнього руху України та чітке розуміння того, що особа буде нести невідворотне та справедливе покарання за такі дії.
Також слід зазначити, що не знижує тяжкості й небезпечності кримінального правопорушення, вчиненого засудженим за наведених обставин, його характеристика у загальносоціальному плані, факт часткового відшкодування матеріальної шкоди, завданої вчиненим ним кримінальним правопорушення, та наміри відшкодувати всі витрати на лікування потерпілої та завдану їй моральну шкоду.
З урахуванням наведеного, обставин, що пом`якшують покарання, даних про особу засудженого, думки потерпілої сторони щодо визначення засудженому покарання, не має підстав для висновку про можливість виправлення засудженого без ізоляції від суспільства».
Відтак Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу й скерував справу на новий розгляд до апеляційної інстанції. Слід зазначити, що вказівки касаційного суду є обов’язковими до виконання судами першої та апеляційної інстанції. Тож неважко передбачити, що водієві уже не бачити так званого умовного покарання.
Ольга КУШНЕРИК
