Період ЗУНР (11.1918-07.1919) на землях нинішнього Чортківського району

Розвал Австро-Угорської монархії дав змогу українцям, які були під австрійською владою, розпочати будівництво власної держави. Українські депутати австрійського парламенту скликали з’їзд так званих мужів довір’я усіх галицьких політичних партій і груп з метою уконстиціювання українського державного організму у складі Австро-Угорщини. Рішення з’їзду ухвалювало звільнити Східну Галичину від зв’язків з польською західною Україною і створити з українських земель Галичини і Буковини окремий державний організм з гарантією прав національних меншин – поляків, євреїв, німців. Тоді у вересні 1918 року з ініціативи українців, які служили в австрійській армії, був створений Український військовий комітет (УВК) на чолі з правником і військовиком Іваном Рудницьким (1886-1951). Саме цей комітет і став організатором ЗУНР.

Львів – центр Листопадового чину

1 листопада 1918 року українці перебрали владу в столиці Галичини Львові і проголосили Західно-Українську Народну Республіку (ЗУНР) на всіх українських землях колишньої Австро-Угорської імперії. Раніше на Наддніпрянщині розвал Російської імперії дав початок створенню Української Народної Республіки (УНР). У Львові відбулося першолистопадове повстання (Листопадовий Зрив). Головним організатором Листопадового Чину був сотник Дмитро Вітовський. На львівській ратуші замайорів двометровий синьо-жовтий прапор, який за наказом Д.Вітовського підняв стрілець Степан Паньківський.

У листопаді 1918 р. у Львові був створений уряд новопосталої держави – Державний Секретаріат ЗУНР-ЗО УНР на чолі з Костем Левицьким (1859-1941), який під натиском польських військ залишив Львів і від 23 листопада 1918 року до 31 грудня 1919 перебував у Тернополі, згодом – у м. Станіслав (нині Івано-Франківськ). Він – автор праць «Історія визвольних змагань галицьких українців в часи світової війни 1914-1918 рр.» (1928), «Великий зрив» (1931). 13 листопада 1918 р. УНРада прийняла «Тимчасовий Основний Закон про державну самостійність українських земель бувшої Австро-Угорської імперії»., що визначив назву держави – ЗУНР. До неї входило 12 повітів на Тернопільщині.

Копичинці. Гусятин

Про події 1 листопада 1918 року в Копичинцях у своїх спогадах написав правник, військовик, голова підпільного повітового Військового Комітету Михайло Шахнович (1888-1964), згодом очільник Гусятинської повітової організації Українське Національно-демократичне об,єднання (1938):» Вночі з 31 жовтня на 1 листопада пам,ятного 1918 року зголосився до мене в Копичинцях гість зі Львова «Сокіл». Така була його кличка в УВК, про яку вже два місяці знали в Копичинецькім і Гусятинськім повітах. Представився як кур,єр УНР у Львові і вручив мені листа від УВК за підписом сотника Дмитра Вітовського (1887-1919). У цьому листі я прочитав: «Наказ. Іменем і за дорученням Української Національної Ради у Львові, яка сьогодні. 1 листопада 1918 року, перебирає владу у Львові і оголосила самостійну незалежну Українську Державу на Землях Галицької Волості – доручаю вам як голові УВК на Гусятинський і Копичинецький повіти провести негайно державний переворот у своїм районі та перебрати владу від польських адміністративних, громадських і військових урядів»…Уже ранком 1 листопада розіслав я кур,єрів до громадських, тайних військових організацій з дорученням роззброїти місцеві станиці жандармерії та польські боївки і наказав негайно вислати до Копичинець «підпільних бойовиків» як поміч нам у проведенні перевороту. В тому часі я скликав довірочну нараду проводу Повітової Національної Ради та ВК і представників українських установ, на яку явилися також заслужені громадяни як посол Михайло Петрицький, доктор Лука Сафіян, радники Юрій Шмериковський і Радзівіл, дир. Ванда Височанська, Садовська та ін. Тільки члени таємної військової організації, яких було 20, погодилися взяти участь в акції перевороту, а решта, за винятком радника Ю.Шмериковського і пань Височанської та Садовської, відмовились, бо мали сумніви,чи вдасться провести переворот такими малими силами серед сильно озброєної «польонії»і численного війська. Ранком 2 листопада приступили ми до акції.

Три відділи «революціонерів-бойовиків» під проводом М.Шахновича і командою хорунжого Придуна, Петра Стадника та Яреми Лопатинського рушили перебирати владу. В першу чергу приступили ми до роззброєння і опанування» місцевої і повітової станиць жандармерії…Наш наказ викликав серед жандармів велике обурення, а повітовий комендант, старий австрійський вояк, попав у шал, почав кричати, кидатися на нас, відтак, ухопивши револьвер, стріляти в сторону УСуСів, але нікого не поцілив, а потім ранив себе важко…Але ми їх скоро заспокоїли…Жовніри добровільно здали зброю і майно, яке потім придалося нашим збройним силам у боротьбі з поляками…Ми спокійно, але рішуче остерегли старосту і урядовців, що спротив їх даремний, бо жандармерія і військова частина вже роззброєнні, а саме староство обсаджене українськими стрільцями. Від так, вказуючи на стрільців, які знаходилися в коридорі, я сказав:»Чи маю, пане старосто, попросити цих панів, щоби заспокоїли вас усіх?» Ця наша постава відразу подіяла на всіх приявних і вони тільки попросили, щоби ми їх не арештували. Тоді староста у великім зденервуванні і з плачем почав передавати нам тайні акти і касу з кільканадцятьма тисячами корон, які пізніше передано нашому урядові в Станиславові. Останнім етапом Листопадового Зриву в Копичинцях було опанування залізничної станції. Тут нашим бойовикам прийшлося вже збройно виступити проти польських залізничників і їхньої сильної боївки, які обсадили дворець..3 листопада УСС-и розброїли їх. На старостві, громадськім уряді та залізничнім двірці замаяли синьо-жовті прапори». (Авторську мову збережено).

До Гусятина з наказом взяти владу прибув кур’єр УНР зі Львова, доктор права Остап Юрчинський (1871-1943). Після утворення ЗУНР був делегатом УНРади від Чортківського повіту.

За інформацією газети «Діло», у містечках Гусятині, Хоросткові та в с. Сухоставі українська влада встановлена 3 листопада 1918 року.

4 листопада в Гусятині склав зброю австрійський гарнізон. Українську владу тут очолив Антон-Теодор Дубина (племінник адвоката М.Шахновича). Начальником гарнізону призначено активіста «Просвіти» Василя Явного. 6 листопада в Копичинцях створено Тимчасову Раду повіту, до якої ввійшли посол М.Петрицький, суддя Ю.Шмериковський, правник М.Шахнович., банкір Дорош, залізничний урядовець К.Ласовський, міщанин Марак.

13 листопада уряд ЗУНР призначив повітовим комісаром суддю Юрія Шмериковського, заступником і референтом безпеки Михайла Шахновича.

Про листопадові дні 1918 року у своїх спогадах згадує і член Української стрілецької громади в Канаді, стрілецький шофер Української Галицької Армії (УГА) Ілля Гриців:»День 1 листопада 1918 року застав мене в Кракові як мобілізованого вояка 95 полку артилерії. Нас більша частина українців подалася на схід (до Збруча- авт.) на свої рідні землі. Ми йшли зі зброєю, але поляки нас роззброїли та обдерли, подаючи нам добрий приклад, як треба їм віддячити. 7 листопада я вже зголосився в Повітовій Команді в Копичинцях. Зі мною прибули мої односельчани Михайло Сохацький, Михайло Чірка, Іван Воробець, Микола Гриців, Данило Гриців, Петро Марків. З названих мною земляків загинули у визвольній боротьбі Данило Гриців, Михайло Чірка, Михайло Сохацький. Начальником Повітової Команди був тоді поручик Микола Пинчак. Тоді саме вертались цілі озброєнні відділи мадярів з Великої України. Ми несли охорону міста Копичинець та військових складів. Десь у половині листопада наша Команда одержала повідомлення, що два поїзди озброєних мадярських вояків з награбленим майном пробиваються через нашу територію на Мадярщину. Після телефонного донесення вони наближались в бойовому порядку до Гусятина. На наказ нашого повітового коменданта поручика М.Пинчака в неділю ввечері ми рушили до околичні села з повідомленням і зазивом до збірки всіх здібних мужчин від 18 до 42 років життя негайно вирушити до Копичинець та взяти з собою зброю, яку хто має. Вже в понеділок в шостій годині почали напливати наші сили. Через цілу ніч я об,їхав села Яблунів, Сухостав, містечко Хоростків, Хлопівку і Вислу. В 4 годині вранці я вже вернувсь до Повітової Команди в Копичинцях. Поручик Пинчак порядкував людьми, назначаючи сотенних, чотових та ройових командирів. За пару годин був сформований відділ силою 400 людей. Зброї найшлось доволі в Копичинцях на двірці. Крім поручика Пинчака були чотарі Мегалович, Мушелюк, хорунжий Степан Кучур, булавний Солонинка, десятник Кушнерик. Наш відділ вирушив негайно на стрічу мадярам до Гусятинга…Весь збройний та харчовий запас, відібраний від мадярів, вислано до Чорткова до окружної Команди». (Авторську мову збережено).

5 січня 1919 року у Станіславі відбулася ІІ сесія УНРади. Депутатом від Гусятина був священник Ісидор-Северин Матковський.

Біля Гусятина, в с.Чабарівка, перебував Головний отаман Армії УНР С.Петлюра.

Галицька армія, що стала УГА

Галицька Армія (ГА, від 6 листопада – УГА) утворилася після Листопадового зриву та початку українсько-польської війни (1918-1919). 15.11.1918 р. Державний секретаріат військових справ ЗУНР оголосив загальну мобілізацію чоловічого населення і встановив військово-територіальний поділ держави…Територія ЗУНР поділялася на три військові області – Львівська, Тернопільська і Станіславська на чолі з військовими командирами. Загальна чисельність армії постійно зростала до 100 тисяч (літо 1919).

Вікопомна злука

22 січня 1919 р. у Києві проголошено Акт Злуки УНР і ЗУНР.

29 травня 1919-го керівництво ЗУНР було змушене залишити Станіслав через наступ польської Армії Галлєра і переїхати до Бучача, згодом – у Заліщики і через Борщів у Кам.янець (нині Кам,янець-Подільський Хмельницької області).

Чортків

9 червня 1919 року УГА розпочала з-під Чорткова наступальну операцію (відома під назвою Чортківська офензива). Перший корпус вступає в Копичинці (5 Сокальська бригада).

У липні 1919 в Копичинцях стояв штаб Другого корпусу УГА – комендант Мирон Тарнавський. У Копичинці прибули диктатор ЗУНР, правник Є.Петрушевич і доктор Макух. Мирон Тарнавський був призначений у місті на берегах Нічлави начальним вождем УГА, яка дійшла до Бродів, Золочева, Бережан і Рогатина. Та була змушена відступити через військову перевагу Польщі… 17-18 липня 1919 керівництво ЗУНР і УГА перейшли на Східну Україну, де разом із Армією УНР продовжили боротьбу за українську державність…

Історичні події часів ЗУНР також тісно пов’язані з містами Чортків, Борщів, Бучач, Заліщики, Монастириська, в яких у листопаді 1918 було встановлено українську владу. Як сказано вище, з Чортковом пов.язана так звана Чортківська офензива – наступальна операція УГА у період польсько-української війни 1918-1919.

У Чорткові українська влада часів ЗУНР почала діяти 5 листопада 1918. Повітовим комісаром був Остап Юрчинський, міським комісаром – Никифор Даниш. 13 листопада 1918, за наказом Державного секретаря військових справ ЗУНР Дмитра Вітовського, було створено 12 окружних військових команд УГА, у тому числі в Чорткові, яка діяла на Борщівський, Бучацький, Гусятинський, Заліщицький та Чортківський повіти до середини липня 1919, до переходу УГА за Збруч. Чортківську окружну військову команду очолював отаман В.Оробко.

Під час польсько-української війни УГА здобула низку перемог і спромоглася на героїчний наступ, відомий в історії як Чортківська офензива. Затиснуті переважаючими силами ворога у трикутнику річок Збруча та Дністра і залізниці Гусятин–Чортків–Товсте–Заліщики, вояки УГА відчайдушним ударом  7 червня 1919 року проломили польський фронт і здобули Ягільницю. Наступного дня об’єднані сили 7-ї, 3-ї і 1-ї бригад УГА звільнили Чортків. 25-тисячна українська армія за три тижні зуміла визволити майже третину територію ЗУНР і відкинути 40-тисячну польську армію до Львова. Однак закріпити успіх їй не вдалося через нестачу зброї й амуніції.

У місті Чорткові діяв Запасний саперний курінь УГА (пізніше реорганізований на Технічний курінь, командант — Корнило Кізюк, який формував і вишколював 9 саперних сотень УГА, з яких 4 були приділені до корпусів, 5 до бригад.

Важливу роль у встановленні української влади у місті відіграв доктор М. Соневицький. Червень 1919 року — Чортківська офензива УГА, у рамках якої здійснено військову операцію зі взяття Чорткова.

Тут у липні 1919 знаходилася канцелярія Президента УНРади ЗУНР (жовтень 1918-березень 1923), диктатора ЗУНР Євгена Петрушевича (1863-1940), сюди приїжджав на переговори Головний отаман Армії УНР Симон Петлюра (1879-1926). З містом на берегах Серету пов.язані також імена керівників УГА – генерала Мирона Тарнавського та інших відомих військовиків.

Борщів

У Борщеві під час відступу УГА (травень-червень 1919 року; до початку Чортківської офензиви) у ході українсько-польської війни 1918—1919 років розташовувалась команда (командування) І-го корпусу УГА.

На початку липня 1919 р. до Борщева переїхав уряд ЗУНР на чолі з президентом ЗУНР Євгеном Петрушевичем. 8 липня 1919 р. до міста прибув головний отаман Армії УНР С. Петлюра з представниками штабу Армії УНР для переговорів з президентом ЗУНР Євгеном Петрушевичем. На зустрічі, враховуючи безвихідність ситуації, було прийнято рішення про перехід УГА та уряду ЗУНР за річку Збруч.

Бучач

2 листопада 1918 р. в Бучачі та повіті було встановлено українську владу, до липня 1919 місто було повітовим центром ЗУНР. Делегатом до УНРади був Остап Сіяк, а допоміг евакуювати зі Станіслава до Бучача уряд ЗУНР за допомогою збройного залізничного загону сотник Іван Сіяк.

У Бучачі формувалася 16-а Бучацька бригада (отаман Антін Виметаль). В ряди УГА пішло близько 5 тисяч бучачан і жителів повіту. У травні-червні тут перебувала Начальна Команда Галицької Армії.

2 червня 1919 р. в монастирі відбулася нарада за участю президента ЗУНР Є. Петрушевича, державних секретарів, генералів М. Омеляновича-Павленка і О. Грекова, полковника В. Курмановича та інших військовиків. Обговорювали складну ситуацію на фронті, вирішили використати всі можливості оборони Галичини, у крайньому випадку – переправити УГА за Збруч.

Бучач входив до планового коридору наступу УГА генерала М.Тарнавського для отримання виходу до Чехословаччини.

У період ЗУНР в місті відкрито українську гімназію (всього в часи ЗУНР – 20).

Заліщики

У Заліщиках на початку червня 1919 р. перебувало керівництво ЗУНР.

Після створення ЗУНР у листопаді 1918 року багато жителів Заліщик та повіту вступили до УГА.

Наприкінці квітня 1919 частини південного угруповання Армії УНР потягами прибували на станцію Заліщики з Румунії. Звідси похідним порядком через Тернопіль прямували на Радивилів — місце перебування Директорії УНР, уряду та військового керівництва.

На початку червня 1919 року Заліщики кілька днів були столицею ЗУНР — тут перебував її уряд.

9 червня 1919 року в Заліщиках Президент ЗУНР Євген Петрушевич був проголошений уповноваженим Диктатором ЗУНР і видав свої перші укази.

Монастириська

У листопаді 1918 року в місті Монастириська майже мирно встановилася влада ЗУНР і важливу роль у цьому відіграли поручик УСС Е. Рибак та стрільці. Загони, зорганізовані в навколишніх селах, взяли під контроль найважливіші будівлі міста. Під час розброєння ешелонів на залізничній станції загинули уродженці Ковалівки Іван Боднарчук і Павло Слюсарчин.

Бучач, Чортків. Заліщики… були опорними пунктами базування УГА під час відступу УГА під натиском поляків наприкінці травня 1919 року.

Під час виборів делегатів УНР представниками Монастирищини були Ілля Максимів з Коропця і Михайло Плиска із Задарова. У 1919 в I гуцульському курені ІІ Коломийської бригади була єврейська чота, сформована із жителів Бучача і Монастириська. Наприкінці травня 1919 року Монастириська захопила польська армія. До середини липня Монастирищина переходила з рук в руки, стала ареною жорстоких боїв. У цей час було жорстоко замордовано українських греко-католицьких священників: старенького Захарія Подляшецького і сотрудника (помічника) Юрія-Адельберта Галібея, котрі поховані біля церкви Воздвиження Чесного Хреста.

Місто звільнене від польських військ 13 червня 1919 р. 11-ю Стрийською бригадою УГА ІІІ-го корпусу під час Чортківської офензиви УГА.

Командир батареї В.Бабій

У часи ЗУНР, від грудня 1918 року, на службі в УГА командиром артилерійської батареї, а потім полку, був уродженець Великого Говилова, доктор права Василь Бабій. Поручик Бабій служив разом із гусятинською групою отця Мариновича у 9 Белзькій бригаді в артилерійській групі сотника Біркенава. За мужність і героїзм відзначений бойовими нагородами. У «Короткій історії 9 гарматного полку» (1932) Володимир Марак пише:«Під час офензиви генерала Грекова відзначилася група великою діяльністю в боях, як це взагалі треба в ній гарматі УГА признати. Про це широко розносилася слава, а навіть ворог признав її велику вартість та самі гарматники чванилися в пісні, що «це ані піхота, ані кавалерія, але це наша славна артилерія». Найбільше відзначився тоді і пізніше на Великій Україні командант І батареї поручик Бабій, який звичайно в наступі випереджав все піхоту і, заїхавши ворогові на зади, пражив по нім аж дрантя летіло. Так було під Гримайловом, Тернополем і в багатьох інших місцях. Таким маневром робив він велику прислугу піхоті, яка тоді підходила вже на готову кашу».

Багато героїчних подвигів на рахунку УГА, її мужніх вояків…

ЗУНР – приклад моделі європейської

правової держави

…Факти діяльності ЗУНР свідчать про те, що всі політичні сили об,єдналися в уряд національної коаліції, що галичани підтримали українську владу, а вона забезпечила функціонування шкіл, пошти, телеграфу й залізниці. Не було протиріч між українським, польським, єврейським населенням. Оперативно був створений адміністративний апарат, армія… Хоча йшла кровопролитна боротьба з поляками, ЗУНР стала прикладом моделі тогочасної європейської правової держави, яку з галичанами разом творили багато талановитих правників.

Іван БАНДУРКА