Ступила осінь на поріг
Моїх років, моєї долі,
Чи вистачить мені доріг,
 Ясніти на сніжному полі?
(Я. Стоцький)

Народна мудрість каже: «Музи мовчать, коли говорять гармати». Можливо і так, але коли   на твоїх очах відбувається світова несправедливість, руйнації того, ради чого, хтось віддавав свої сили, любов, збереження, коли гинуть не лише воїни, а пересічні люди,  серед яких діти, старики, жінки…не байдужа душа поета не може, не має права мовчати.

Окреме питання,  українські поети умудрені  життєвим, професійним  досвідом і …неоплатною працею. Вони розуміють не відворотність життєвих процесів і спішать творити  на тематику, яка відповідає віку поета, його життєвим випробовування, втраченим можливостям ін. Сьогодні, в умовах війни, є багато власне таких прикладів самовираження творчих натур. До таких  людей відноситься  мій колега по ВИШУ (ТНТУ), – д.і.н. проф.  Ярослав Стоцький. Я давав відгуки і рецензії на  його поетичні збірки: «Барви долі», «Надій незгасна зірка», «Фонтан рефлексій».  Він завжди злегка усміхнений, іронічно сприйнятливий,  патріотично настроєний. З ним цікаво спілкуватися, на будь яку тематику. Людина пройшла життєві випробовування як кажуть: Рим, Крим і Мідні труби. Його твори по філософськи наповнені змістом, афористично багаті, одне слово щирі і  відкриті для критики.

Якось зустрілись поговорили про те, се. Він запитав мене чим зараз займається моя внучка, яка була його студенткою? Я, в свою чергу. можливо більше за для традиції, чим якогось розрахунку,  запитав  чи плодоносить нині його поетична нива. На що він, як завжди, загадково сказав: Скоро побачите.

Справді, нещодавно у видавництві ФОП Паляниця В.А.. 2023. 116 с. світ побачила  світ  його чергова  збірка: «Від мрій  до спогадів», яка поповнила  і до того щедрий перелік його  видань серед яких не лище поезія, а  і проза, публіцистика і зокрема книги:

• «Монастир отців Василіян Чесного Хреста Господнього в Бучачі 1712—1996 pp.»
• «Релігійна ситуація в Україні: проблеми і тенденції розвитку (1988—1998 pp.)»
• «Українська Гоеко-Католицька Церква і релігійне становище Тернопільщини (1946—1989 pp.)»
• «Держава і релігії в західних областях України (1944—1964pp.)»
• «Бучацький монастир отців Василіян: на службі Богові й Україні. До 300-ліття заснування»
• у співавторстві: «Studia nad demografi historyczn і sytuaci religijn Ukrainy»
• Згадувані поетичні збірки: «Надій незгасна свічка», «Фонтан рефлексій» і «Барви долі»

Загалом Ярослав Васильович крім поетичних творів написав   майже 150 статей з історії, релігієзнавства. теології, історіософії у наукових часописах України, Польщі, Канади ін.

Довідково:  Короткі відомості про автора. СТОЦЬКИЙ ЯРОСЛАВ ВАСИЛЬОВИЧ (9.10.1957, С. БІЛОСКІРКА ТЕРНОПІЛЬСЬКОГО РАЙОНУ ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ) — ІСТОРИК, РЕЛІГІЄЗНАВЕЦЬ, ЖУРНАЛІСТ, ЛІТЕРАТОР, ГРОМАДСЬКИЙ ДІЯЧ. ЧЛЕН НСЖУ (2008). ДОКТОР ГУМАНІСТИЧНИХ (2001) ТА ІСТОРИЧНИХ (2009) НАУК. ДОЦЕНТ (2005). ЧЛЕН НТШ (2003). ПРОФЕСОР КАФЕДРИ ПСИХОЛОГІЇ У ВИРОБНИЧІЙ СФЕРІ ТНТУ (2010). (Інтернет ресурс).

Закінчив Львівський поліграфічний технікум (1976) та Львівський поліграфічний інститут (1987, нині Українська академія друкарства), Люблінський католицький університет (1997) і докторантуру (2001).

У 1980-х роках працював у тернопільському видавництві «Збруч». У 1989—1991 за дорученням Української Гельсінської спілки — засновник і 1-й редактор газети «Тернистий шлях». У 1993—1998 — редактор тернопільського видавництва «Астон».

У 1997—1998 — викладач Тернопільської вищої духовної семінарії. Від 1998 — в Тернопільському національному технічному університеті імені Івана Пулюя: асистент, старший викладач, доцент кафедри українознавства і філософії, від 2000 — доцент кафедри психології у виробничій сфері. Доцент Тернопільської філії  Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» (2004) та Люблінського відділення Вищої школи журналістики (2003).

Науковий співробітник інституту історії церкви Львівської Богословської академії (від 1993; нині Український католицький університет) та інституту Центральносхідної Європи в Любліні (від 1997). У 1995—1997 — науковий керівник спільного українсько-канадського проекту «Дивізія «Галичина».

Від 1995 — співголова організації і проведення у Тернополі щорічних всеукраїнських та міжнародних релігієзнавчих конференцій і редактор їхніх збірників. Член редколегії альманаху «Київська Церква» ЧСВВ в Україні (1998—2000), Української асоціації релігієзнавців, літературного об’єднання при Тернопільській обласній організації НСПУ.

Керівник проекту і науковий редактор шематизмів Тернопільсько-Зборівської архієпархії та Бучацької єпархії УГКЦ (2014).

Це видання Я. Стоцького пропонує шановному читачеві поезію (55 віршів) згруповану в двох розділах, які суттєво не відрізняються за тематикою, але за системою віршування.

Перший розділ «Апофез життя», – це римовані  вірші:

А роки, мов горіхи жовтневі,
По одному падають додолу,
Хоч на дереві листя зелене
Іще не відчуло літа втому.

Ще шукає сонячне проміння,
Срібною вмивається росою
І інтимне в вітром шепотіння
Обіймає гілкою – косою,…

Я збірочку отримав для читання  на початку осені і здавалося перейнявся осіннім настроєм. Але чим далі читав його поезію , –  переконувався, Ярослав Васильовович  тужить передчуттями її наступу в іншому розумінні. Літа минають, каже він своїми віршами, спішімо жити, насолодитись тим Раєм в якого ввів нас Всевишній,  оберігаймо його, цей Рай, примножуймо його духовні багатства, бо  він неповторний, осягнути його у всіх вимірах за одне життя, мабуть, не можливо. Ми приглядаємось до нього, насолоджуємось його барвами, а тут вже осінь, а тут вже  на горизонті зима з своїми снігами…

Другий , – «Ренесенс сонячних спогадів» це неримовані білі вірші.

Він сидів на стільцеві
Біля порогу своєї хати
Майже столітній,
Але ще міцний і працьовитий.
Розмовляв із своїм улюбленим
Недавно подарованим йому псом
Напевно, своїм єдним другом.

У інтроспекційних і екстраспекційних спогляданнях автор рефлексує про своє різнобарвне минуле, теперешнє і навіть майбутнє:  природу, любов, війну,  тощо і, немов перевеслом, зв’язуючи усю цю багатогранність із двобічним вектором спілкування з Богом, визначних особистостей, Батьківщину.

Справді, ступила осінь на поріг його долі, на широкий поетичний, науковий, громадський шлях його років. Автор  турбується одним запитанням: Чи вистачить йому доріг,  ясніти на тому сніжному полі що несподівано появиться на горизонті?

З його активністю, з його оптимізмом вистачить йому доріг і випробовувань на них не лише під час війни, а і після нашої перемоги. Дай Бог талановитому автору і після неї натхнення оспівувати наше цікаве життя і його розквіт після війни.

Богдан АНДРУШКІВ, професор, член НСПУ

Анастасія ПОГАЙДАК, психолог