Колегія суддів Тернопільського апеляційного суду розглянула апеляційні скарги прокурора та потерпілої на вирок Шумського районного суду від 13 грудня 2022 року, яким водія ВАТ «Тернопільобленерго» Володимира Ш. виправдано за відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України (порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого).
Володимира Ш. обвинувачували у порушенні Правил дорожнього руху, яке призвело до смерті потерпілого, вчиненому за таких обставин. 14 липня 2021 року приблизно о 13 год. 30 хв. водій Володимир Ш., керуючи службовим автомобілем «УАУ-3909», що належав ВАТ «Тернопільобленерго», привіз до с. Цеценівка Кременецького району працівників товариства зняти показники з електролічильників. Водій припаркував автомобіль на узбіччі біля дитячого садочка та вимкнув двигун.
У цей час із розташованого навпроти двору домогосподарства вийшов хлопчик віком 2 роки 5 місяців. Дитина перейшла дорогу і підійшла до автомобіля та, пригнувшись, пролізла під арку заднього лівого колеса, розташувавшись позаду нього. Через деякий час до «УАУ-3909» повернулись працівники, і водій запустив двигун та рушив з місця. При цьому задня частина арки кузова штовхнула дитину на заднє ліве колесо, її затягунуло й стиснуло між колесом і кузовом автомобіля, що спричинило тяжкі тілесні ушкодження, від яких настала смерть дитини на місці пригоди.
Вироком Шумського районного суду Володимира Ш. визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст.286 КК України (порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого), та виправдано за відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення.
Такий висновок районний суд обґрунтував тим, що: в момент початку руху автомобіля дитина перебувала під автомобілем, а тому вона не була учасником дорожнього руху (пішоходом), і не встановлено доказів того, що до моменту наїзду вона рухалася по проїзній частині або перетинала її. Дитина була повністю під кузовом, і її праве плече не виходило за межі автомобіля перед початком його руху, а тому водій перед початком руху не мав об’єктивної можливості побачити його в дзеркалі заднього виду, через вікно дверей чи через відчинені двері.
Не погодившись із судовим рішенням, прокурор і потерпіла (матір дитини) подали апеляційні скарги, в яких просили вирок скасувати та ухвалити новий, яким визнати водія винним. При цьому прокурор просив призначити водієві покарання у вигляді 8 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки, а потерпіла – у межах санкції статті обвинувачення. Апелянти наполягали, що дорожньо-транспортна пригода сталась внаслідок допущених Володимиром Ш. порушень Правил дорожнього руху, зокрема п.10.1 Правил, оскільки перед початком руху від місця стоянки водій не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкоди або небезпеки іншим учасникам руху. Також вважали неправильним висновок суду, що малолітній потерпілий не був учасником дорожнього руху.
У судовому засіданні Тернопільського апеляційного суду колегія суддів, повторно провівши судове слідство та дослідивши обставини справи і детально проаналізувавши матеріали кримінального провадження, дійшла до висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано ухвалив виправдувальний вирок.
Згідно з обвинувальним актом, водій деякий час стояв на узбіччі, а потім запустив двигун автомобіля, не переконався, що це буде безпечним, розпочав рух та спричинив ДТП, в якій загинула малолітня дитина. Апеляційний суд лише частково погодився з доводами апелянтів, а саме в тому що малолітній потерпілий, який перейшов через дорогу і перебував на узбіччі, відповідно до ч. 2 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» і Правил дорожнього руху був учасником дорожнього руху як пішохід. Водночас апеляційний суд вказав про обґрунтованість висновків суду першої інстанції в частині того, що в цій справі сторона обвинувачення не надала належних, допустимих та достовірних доказів, які в сукупності поза розумним сумнівом підтвердили б, що обвинувачений Володимир Ш. мав технічну можливість уникнути наїзду на малолітнього і порушив Правила дорожнього руху.
Так, в ході досудового розслідування та під час судового слідства Володимир Ш. вини не визнав і стверджував, що, перш ніж рушити з місця, він подивився в дзеркала заднього виду, у тому числі, і ліве, але нікого на дорозі не побачив, тому завів автомобіль і поїхав вперед.
Допитана у судовому засіданні свідок Г. підтвердила, що бачила початок руху автомобіля, але в цей момент дитини на дорозі або поряд із автомобілем не було. Тіло дитини вона виявила, коли авто поїхало.
Відповідно до висновків судових автотехнічних експертиз і пояснень допитаних у судовому засіданні експертів, даних про те, що з місця водія автомобіля було видно частину тіла дитини, яка знаходилась у просвіті між заднім лівим колесом та кузовом автомобіля, не встановлено.
Таким чином, перед початком руху автомобіля водій об’єктивно був не спроможний виявити небезпеку або перешкоду для руху. Тому в цьому випадку районний суд правильно застосував принцип презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, згідно з яким ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не довела винуватість особи поза розумним сумнівом.
З огляду на наведене, колегія суддів Тернопільського апеляційного суду апеляційні скарги прокурора та потерпілої залишила без задоволення, а вирок Шумського районного суду – без змін, повідомили у пресслужбі Тернопільського апеляційного суду.
