О, націє! – огульна колективізація.
Червоні мітли підмели
Все до пшонини, до зернини…
А голод стукає до хати:
– Чи не пора вам помирати?
– Скелети всі – старі й малі,
Ні крихти хліба на столі…
В. Залізний, « Трагедія нації»
Вся історія російської імперії – це історія постійних загарбницьких війн проти інших народів з метою їх поневолення, русифікації та збільшення території імперії, це історія творення зла. Тому цілком справедливо росію називають імперією зла.
Найбільше і найжорстокіше росія робила і робить злочинів проти України з часу преславутого «возз’єднання» України з росією у 1654 р. на Переяславській раді, і по сьогоднішній час, хоча насправді це була всього військова угода проти Польщі.
Найжорстокіші з них військові злочини: кривава розправа царя Петра I над жителями м. Батурина і всіма прихильниками гетьмана Івана Мазепи у 1708-1709 рр., знищення української державності у XVIII ст. царицею Катериною II, та у 1918-1920 рр. більшовицькою москвою. Також нищення та заборона української мови, культури, книг, української церкви, примусова депортація українців на далекий Схід, Казахстан, із Закерзоння, переслідування українських патріотів, звірства енкаведистів проти воїнів ОУН І УПА та вивезення їх на каторгу в тюрми та концтабори Соловків і Сибіру. Кремлівські верховоди завжди кажуть: «Ми можем повторити!» і злочини проти України вони дійсно повторили у 2014 році, віроломно розпочавши війну проти України, захопили Крим і частину Донбасу. А 24 лютого 2023 року розпочали широкомасштабний наступ на Україну, з метою знищення України як держави, а українців, як націю. І вже в цій проголошеній ними меті є заклик до геноциду проти України та українців.
Але одним з найбільших злочинів, подібних яким не знає історія людства, це є організація і здійснення московсько-більшовицькою владою разом із українськими більшовицькими яничарами, спланованих штучних голодоморів проти українців у 1921-1923 рр., 1932-1933 рр. та у 1946-1947 рр.
У грудні 1919 р. на Наддніпрянській Україні остаточно встановилась більшовицька влада у формі УРСР. Москва вважала Україну колонією і грабувала її багатства. На селі була запроваджена політика «воєнного комунізму» «продрозверстка», згідно якої озброєні загони більшовиків силою забирали в селян хліб, що привело до голоду на Україні, через який пухли з голоду 2 млн. українців, голодували більше 5 млн селян, загинуло біля 1,5 млн людей, з них майже 40% діти, були випадки людоїдства. І в той час тільки в травні 1921 року по наказу москви з України було відправлено в росію 40 ешелонів з хлібом.
В містах України робітники страйкували, а селяни із зброєю в руках чинили спротив, створювали озброєні загони, як от холодноярці та інші.
Щоб припинити спротив українців, більшовики вдалися до обману і проголосили політику НЕПу та українізацію. Була дозволена дрібна приватна власність, селянам роздали частину поміщицьких земель, не чинились перешкоди відродженню і розвитку української мови та культури. І селяни припинили спротив, стали більш заможними, економіка і українізація в Україні набули значного розвитку та піднесення і москва побоялась, що це може привести до нової самостійності України. Особливо після виступу письменника Миколи Хвильового, який висунув клич «Геть від москви!». Тому кремлівські верховоди вирішили знищити українську інтелігенцію і селянство як основу української нації.
Наступ москва розпочала арештом 45 визначних діячів українізації у 1929 р., що стало початком нищення української інтелігенції « розстріляне відродження». Одночасно в той час більшовики здійснили жорстокі криваві заходи по знищенню українського села та українських селян шляхом проведення примусової колективізації. Під гаслом «розкулькурування» більшовицькі активісти, переважно місцеві пристосуванці та яничари і прислані з росії 30 тис росіян-більшовиків й 40 тис росіян-енкаведистів відбирали в добрих господарів останні запаси продовольства, майно, а їх оголошували «ворогами народу» і вивозили до Сибіру або в концтабори на Соловки.
За пропозицією кремлівських верховодів В, Молотова і Л. Кагановича у серпні 1932р. був прийнятий закон «Про охорону соціалістичної власності» ( про п’ять колосків), згідно якого за присвоєння селянами навіть жмені колгоспного зерна їх карали розстрілом або концтабором. У 1932 році після збору урожаю спеціальні озброєні загони більшовиків силою забрали у селян весь хліб та продукти, які можна було їсти, через що восени 1932 року та зимою, весною і аж до нового урожаю 1933 року у селах та малих містах України лютував штучно створений більшовицькою владою голод, в результаті якого за різними даними вимерло від 8 до 10 млн людей, а насправді і більше, бо ніхто не може це порахувати.
Люди, які пережили голодомор, уродженець села Антонівка, Сумської області, Микола Андрійович Волік з 1922 р. н., що працював учителем Острівської ЗОШ I-III ст., уродженець Полтавської області Павло Іванович Москаленко з 1919 р.н., що працював викладачем у Тернопільському медуніверситеті, уродженка с. Суботів, Черкаської області, Суховер (Свищ) Діна Тимофіївна з 1921 р. н., що працювала вчителькою Грабовецької ЗОШ І-ІІ ст., жителька с. Довжанка, Котовського району, Одеської області, Ганна Бачинська, з 1917 р. н. та інші розповідали, що урожай у 1932 році був добрий, але тодішня влада забрала від людей весь хліб і продукти. То, щоб не померти з голоду, ще восени 1932 р. люди йшли в поля, збирали напівгнилу картоплю, буряки, колоски, брали трохи кропиви та інших трав й варили юшку. Також збирали в лісі та в посадках плоди дерев і так виживали. Найлютіший голод був зимою і на весні 1933 року, зовсім не було чого їсти. Ловили котів, собак, мишей, щурів, а як не було живих, то підбирали здохлих та їли м’ясо із здохлих коней, інших тварин, варили з них бурду і їли. А навесні збирали різні бур’яни, терли їх, запарювали їх і їли. Але це мало кому допомогло вижити. Людям пухли ноги, тіло, навіть обличчя і вмирали. В багатьох хатах і на вулицях сіл лежали мертві тіла. Майже половина всіх померлих були діти, особливо від 1 до 4 років. На них страшно було дивитися, бо були подібні до якихось потвор: з плечей і стегон теліпались кінцівки, які колись були руками і ногами. Мертвих звозили до спільної могили. Селяни чинили спротив, відбулось більше тисячі стихійних повстань. Енкаведисти розстрілювали селян, а села і цілі райони оточували й нікого з них не випускали, так що люди в цих селах всі вмирали.
І в той час московсько-більшовицька влада ешелонами вивозила награбоване в селян зерно за кордон, оплачуючи ним іншим державам за станки, машини, обладнання та іншу техніку. Цей геноцид 1932-1933 рр. був найбільшим злочином москви проти України та українців у радянські часи. Голодомором 1932-1933 років москва знищила українське село з українськими народними звичаями, самобутністю, українською мовою. А в напівпорожні або обезлюдненні українські села було масово завезено росіян, білорусів та людей інших національностей. А після знищення українського селянства москва шляхом терору і репресій знищила всю передову українську інтелігенцію.
Про цей Голодомор в Україні 1932-1933 років знали тодішні керівники багатьох держав Європи і світу, але мовчали. Вперше правду про цей голодомор в Україні розповів світові журналісти із США Джеймс Мейс і з Великобританії Гарет Джонс, які на свій страх і ризик здійснили подорож українськими селами у 1932-1933 роках, сфотографували і записали все побачене й опублікували в лондонських і американських газетах.
А московсько-більшовицька влада заперечувала цей факт штучного голоду, а говорила, що то була всього деяка нестача продуктів через неврожай. Так, на жаль, напевно думало і керівництво незалежної України при першому і другому президентах, бо мовчало. І навіть цей факт показує, наскільки воно було проукраїнське.
Аж значний вклад у розкриття правди про голодомор на Україні вніс президент України Віктор Ющенко, за поданням якого Верховна Рада України у листопаді 2006 року нарешті ухвалила Закон України «Про Голодомор 1932-1933 в Україні», яким визнала Голодомор геноцидом українського народу, було відкрито доступ до архівних документів про голодомор, встановлювались пам’ятники « Жертвам Голодомору», була започаткована всеукраїнська акція «Запали свічку».
Вже після Другої світової війни у 1946-1947 рр. сталіністи вирішили повторити Голодомор 1932-1933 років, забравши у колгоспів та селян-одноосібників весь урожай і відправляли його в країни так званої «народної демократії» – в Польщу, Болгарію, Румунію та інші для підживлення існуючих там комуністичних режимів. Ще й голоду частково сприяла посуха. Десятки тисяч жителів півдня України і Молдавії, щоб не померти з голоду, їхали на Захід України, щоб тут роздобути хоч якусь їжу. В нас їх називали «басарабці», бо територія на якій вони жили, колись називалась Басарабією. В той час хтось був навіть написав вірш-критику про це, який мені розповів мій старший брат Володимир з 1935 р. н.:
В «басарабців» у селі
Висить Сталін на стіні.
Він махає всім рукою:
«Йдіть на захід за мукою!»
Вони ходили по полях восени і навесні, вишукували напівгнилу картоплю чи буряк, в стиртах соломи в полові – зерно, варили з цього юшку і виживали. Деякі мали із собою одяг, чи якісь речі та міняли на продукти. Інші ходили по хатах і просили допомоги. І наші люди допомагали їм, хто чим міг. Коли вони з торбами повертались додому і їхали на верху вантажних вагонів, то коли поїзд їхав повільно під гору, на них нападали розбійники і довгими гаками стягували їх з вагонів із сумками, грабували їх, а часом і вбивали. В ті роки від цього голодомору також загинули тисячі людей.
В цілому, всі три голодомори, вчиненні московсько-більшовицькою владою проти України й українців, мають трагічні наслідки для нашого народу і держави. Про причини, мету та наслідки голодоморів справедливо зробили висновки учасники конференції «Голодомори в Україні. Причини, жертви, злочинці.», проведеної Асоціацією дослідників голодоморів в Україні 5 квітня 2003 року в м. Харкові: Голодомори в Україні були ретельно сплановані та мали за мету знищення української нації, в першу чергу українського селянства.
Наслідки геноциду української нації: загинуло близько 20 млн українців; винищена національна еліта; усі сфери українського життя опосіли неукраїнці; Південь і Схід України заселили росіяни та інші національності, що сприяло формуванню там «П’ятої проросійської колони», яка є антиукраїнською; значно погіршився демографічний стан українців. Українці повинні зробити висновок з голодоморів, що якою беззахисною є нація, якщо вона не має своєї держави і сильної армії, й тепер всіма силами боронити і будувати Україну.
Теперішня російська влада повторює злочини своїх попередників проти України і українців розпочатою війною у 2014 р. і широкомасштабним наступом на Україну 24.02 2022 року. Новий геноцид українців російські загарбники чинять щодня, щогодини і навіть щохвилини, випускаючи по містах і селах тисячі снарядів і бомб, вбиваючи і викрадаючи тисячі мирних жителів та дітей, руйнуючи тисячі будинків та інфраструктуру. У своїх звірствах росіяни набагато вже перевершили всіх фашистів та нацистів, і ще мають наглість нас, українців, називати фашистами. Але ж ми, українці, ні в давні часи, ні тепер ніколи нікого не завойовували, ні на кого не нападали. А рашисти-московити прийшли на нашу землю і чинять проти нас геноцид. А ми захищаємося і ЗСУ разом з усім українським народом та при допомозі партнерів даємо рашистам гідну відсіч, виганяєм їх із рідної землі і обов’язково переможемо!
Казимир ЯРЕМА, просвітянин, член НСЖУ
