Минулого тижня багато тернополян вперше дізналися, що таке, коли летить ракета над будинком. Пронизливий свист, тремтіння стелі і абсолютна відсутність часу, щоб переміститися між двох стін. Звісив ноги з ліжка, а свист уже над головою. Час вимірюється однією-двома секундами. Тож бути у сховку треба заздалегідь. Втім цього разу лихо оминуло Тернопіль – удар на себе прийняли наші сусіди – Рівненщина та Хмельниччина.

Війні немає кінця і краю, й якщо уже головний розвідник та оптиміст Буданов на запитання: «Коли завершиться війна?», відповів, що це знає лише Бог, то передумов таки немає. Ворог одержимий знищити або захопити Україну й для цього налаштований на тривалу війну. Експерти стверджують, що, незважаючи на санкції, військовий бюджет кремля все ще наповнений грошима завдяки несподіваним прибуткам від продажу енергоносіїв минулого року, а також адаптивності російських експортерів, які знайшли нових клієнтів і розраховують переважно в юанях.  Економіка агресора цього року продемонструє помірне зростання переважно завдяки цілодобово працюючим військовим заводам. Критично важливі компоненти, такі як мікрочіпи, необхідні для оборонної промисловості, надходять із Китаю та інших джерел. Виробництво дронів – уже на конвеєрі.

Тобто треба усвідомлювати, що загроза тривала і серйозна, й водночас не падати духом й докладатися до борні. Зараз у публічному просторі багато нарікань на нібито збайдужіння населення. Та це, мабуть, не так. Порахуймо: наші Збройні сили – це приблизно мільйон воїнів. В орбіті їхнього життя – батьки, дружини, діти, сестри, брати й інші родичі.  Це стільки мільйонів наших людей пропускають війну крізь серце і готові наповну допомоги армії. Апатія неможлива, коли близька людина під кулями.

В Інтернеті надибала текст, на жаль, автора не зазначено. Читала і плакала, бо нібито у простій життєвій ситуації викристалізовано сутність теперішніх українців. «…Потяг… Київ – Івано-Франківськ, ще званий «Стефанія». В купе приємна білява жінка, 50+, їде лікуватися в Моршин. Балакуча, стомлена, але намагається бути усміхненою. В неї системне порушення сну, розповідає, дізнавшись, що я працюю в секторі медицини.

Заходить він. Військовий, ще дуже молодий, гарний, років 25-27, з великим рюкзаком, карематом і сумними очима людини, що повернулась з фронту в бурхливий і майже безтурботний Київ.

Наша розмова «ні про що» з жіночкою вмить припиняється. Ми починаємо метушливо пропонувати йому все що маємо: банани, цукерки, мінеральну воду, заварну каву, бутерброди.

Він трохи ніяковіє від такого натиску материнської турботи, і я починаю його розпитувати, поки він наспіх влаштовується на верхній полиці:

– Ви у Франківськ їдете?

– Так, я вас не розбуджу раніше, сподіваюсь.

– Ви сам з Франківська?

– Так.

– Додому, до батьків?

– Мами, на жаль, вже немає…

– А звідки зараз?

– Біля Краматорська служу. Три дні в мене на все. Доброї ночі…

Через хвилину він вже спав.

Він спить вже 12 годину. Може, за рік це його найдовший та найсолодший сон?..

А ми з жіночкою перемигуємось знаками, говоримо пошепки, зокрема, попередивши провідницю, щоб стежила за тишею в вагоні.

Моя сусідка з самого ранку вже приготувала йому сніданок, витерла його черевики, замовила порцію кави, щоб не закінчилась на інших пасажирах, і дбайливо чекає, коли він прокинеться.

Бо її сину теж 28, розповідає. І він зараз воює під Марʼїнкою. І їй дуже сильно хочеться, щоб він спав в нормальному ліжку, просто спав цим безпробудним сном молодого парубка. Щоб приїхав додому. Щоб мріяв та будував своє мирне життя.

Вона тихо розповідає про сина.

А сльози душать мене. За цього хлопчика, який, вже втративши маму, ризикував втратити країну, тому готовий віддати за неї своє життя..

За цю добру жінку, яка, як багато жінок сьогодні, кожен день і ніч молиться за свого сина, і за всіх інших синів, що захищають нас на фронті, тому страждає на безсоння…

Сльози стоять в горлі від того, що стала свідком, як цей юнак був огорнутий уві сні справжньою маминою  турботою. І як одна жінка, чекаючи на свого сина, готова ділитися любов’ю з усіма українськими воїнами.

Вона виходить в Моршині. І під подушкою юнака, який все ще спить, залишає маленьку іконку, яку вона в останній момент витягає з сумочки.

– Будь ласка, передайте йому, що зараз всі ми – його мами».

Ну, яке збайдужіння населення?.. Цей текст спростовує будь-які закиди. Ми небайдужі, але якщо час від часу нас «накриває» бажання відсторонитися від усіх жахів і здається, що цілком поглинуло емоційне очерствіння, то на це психологи мають відповідь: так воно і має бути. Це вмикається інстинкт психічного самозбереження.

На фронті емоції іншого ґатунку. Перемогти і вижити під шквальним вогнем, щоб вижили і не ушкодилися побратими. Зараз найгарячіша фаза війни. Як розповіла заступниця міністра оборони Ганна Маляр, ЗСУ продовжують наступальні дії під суцільним обстрілом. «Якщо минулого тижня у понеділок я ще озвучувала цифру близько 8000 обстрілів за тиждень, то цього понеділка вже близько 9000 обстрілів за тиждень», – зазначила Маляр.

Противник намагається таким вогнем зупинити українських захисників, проте результати наступу ЗСУ все одно є. Крім того, окупанти проводять постійні штурми на північ від Бахмута, щоб повернути втрачені позиції.

«На Бахмутському напрямку – дуже гарячі бої. Вони цим суцільним артилерійським і мінометним вогнем намагаються зупинити наші війська. Головний наш результат, що у нас не просунувся ворог. Я вважаю, що це набагато важливіший результат, ніж все інше», – підсумувала заступниця міністра оборони.

Гаряче скрізь, навіть і там, де донедавна було відносно спокійно, зокрема на Харківщині, де окупанти намагаються повернути під свій контроль території, втрачені раніше.

За останніми даними Генштабу, на Бахмутському напрямку противник вів безуспішні наступальні дії в районах Андріївки, Курдюмівки та Дружби Донецької області. Водночас Сили оборони України проводять наступальні дії південніше міста Бахмут.

Під щільним вогнем авіації та артилерії противника наші захисники успішно відбили атаки російських військ в районі Авдіївки. На Мар’їнському напрямку сили оборони продовжують стримувати наступ ворога. На Запорізькому напрямку ворог вів безуспішні спроби відновити втрачене розташування в районі Роботиного.

Водночас, Сили оборони України продовжують ведення наступальної операції на Мелітопольському та Бердянському напрямках, закріплюються на досягнутих рубежах, здійснюють заходи контрбатарейної боротьби. Для успішного контрнаступу на півдні потрібно зруйнувати найважливіші наземні комунікації російських загарбників. Удари по Чонгарському та Генічеському мостах є частиною кампанії ЗСУ з перехоплення, спрямованої на створення умов для майбутніх рішучих контрнаступальних операцій. Про це йдеться у звіті Інституту вивчення війни. Як пишуть аналітики, ударів було завдано по двох ключових автомобільних мостах, розташованих уздовж найважливіших російських наземних ліній зв’язку, унаслідок чого російські війська були змушені переспрямувати автомобільний рух із коротших східних маршрутів на довші західні.

Пошкодження мостів – це удар по логістиці ворога. Окрім того, наша авіація «лупашить» з неба по районах зосередження особового складу, озброєння та військової техніки противника – минулої доби було завдано дев’ять таких ударів.

«Наші пілоти ефективно застосовують засоби ураження — крилаті ракети дальнього радіусу дії. Як бачимо, вони дуже ефективно працюють. Як і свого часу HIMARS показав, наскільки ефективно може завдавати ударів на відстані і позбавляти окупантів логістичного з’єднання. Щодня наші пілоти застосовують ракети JDAM, бомби HARM, Storm Shadow тощо. Все іде своїм шляхом, раніше ніхто не міг подумати, що ми матимемо такі зразки озброєння», — сказав речник Повітряних сил Юрій Ігнат.

Наступ, оборона; оборона, наступ – такий алгоритм останніх тижнів війни. Схоже, що найближчим часом ця кривава рутина триватиме.

Головнокомандувач ЗСУ Залужний написав на своїй сторінці у Фейсбук: «Щодо оборони. Вона – стійка. Наші воїни для цього докладають максимум зусиль. На низці напрямків противник проводить активні штурмові дії, але успіху не має. Зокрема, це пов’язано з намаганням відволікти українські сили від певних ділянок фронту.

Щодо наступу. Тривають важкі бої, українські війська крок за кроком продовжують створювати умови для просування вперед. Ініціатива на нашому боці».

Ольга КУШНЕРИК