Колекціонування – цікаве хобі. Перші згадки про нього відомі з давніх-давен, ще задовго до нашої ери. Колекціонують всяку всячину багато людей. І в кожного для цього можуть бути свої причини. Сьогодні спілкуюся з володаркою дуже оригінальної колекції.
– Оксано, розкажіть, чим особлива ваша колекція?
– Я – тернополянка, мені 30 років, і, без перебільшення, 25 з них пов’язані з колекціонуванням різноманітних їжачків. Власне, дотепер я не позиціонувала себе як колекціонерку, але, оглядаючи свій дім, можу стверджувати щось подібне.
– З чого все почалося? Наскільки великою є ваша колекція?
– Все почалося в дитинстві з подарунку від батьків. Це були дві м’які іграшки-їжачки – «хлопчик» та «дівчинка» в картатих штанцях. Потім їм докупляли та додаровували «братиків» і «сестричок» різних розмірів та форм. Нині це розмаїте «колюче сімейство» налічує близько 350 їжачків.
До речі, коли я у 2015 р. закінчувала навчання в ТНТУ ім. І. Пулюя за спеціальністю «Енергетичний менеджмент», під час захисту магістерської зі мною був крихітний плюшевий їжачок із сувоєм в маленькій квадратній академічній шапочці. І цей талісманчик допоміг мені здобути червоний диплом. Зараз я працюю за фахом в енергетичній компанії.
– Чому саме їжачки? І як вони потрапляють у вашу колекцію?
– Однозначної відповіді не маю. Либонь, дещо з їхньої поведінки та звичок перегукується з рисами мого характеру. Принаймні часто таке чую, та не мені про це судити. Хай там як, але образ їжака тісно переплівся з моїм життям, і в багатьох людей з мого оточення їжачок асоціюється зі мною. Шість років тому я навіть зробила символічне татуювання, і тепер мій оберіг повсякчас зі мною.
Завше друзям і рідним було легко підбирати подарунки для мене. Адже одними плюшевими іграшками не обходилось – статуетки, фігурки – будь-що у вигляді або із зображенням їжачка. Вони у мене на горнятках, на канцтоварах, на прикрасах, на одязі. Також за ці роки я надбала десяток різних брошок у вигляді цієї колючої тваринки: дерев’яні, металеві, ручної роботи – з бісеру та валяні вовняні. Деякі купувала сама, більшість – подарували.
У 2018-му до мого зібрання ще додалися різні фігурки та іграшки: сестра колеги по роботі раніше мала таке ж захоплення, тоді саме позбувалась своїх їжачків, оскільки робила ремонт та й вже «перехворіла» цим у свої 40 років. А мені – в радість (усміхається).
Чи не найбільший внесок в колекцію зробила моя найближча подруга Христя. Вона знаходить різних майстрів і творчих людей, які чи то малюють, чи то ліплять з глини, чи в’яжуть, чи різьблять по дереву, і завжди презентує мені щось унікальне та неповторне. Саме їй я завдячую оригінальними кашпо для квітів, цукерничкою, торбинками, футболками з патріотичними їжачками й іншим одягом та своєю улюбленою дерев’яною шкатулкою у вигляді старовинної книги із зображенням місіс Тіґґі-Вінкл на обкладинці. Саме ця героїня із чарівного світу Беатрікс Поттер мені відгукується найбільше: захоплююсь її пристрастю до чистоти та порядку.
– Можливо, у вас вдома теж живе колючий домашній улюбленець?
– Щодо живих тваринок – люблю зустрічати їх на вулицях, із задоволенням граюся з чиїмись (якось співробітниця принесла на роботу домашню їжачиху, яку їй дали власники на кілька днів), але сама не маю та поки, мабуть, і не хочу. Дикі тваринки мають жити на волі.
– Чи у вас є планка, досягнувши якої, ваш азарт колекціонування згасне?
– Чи обрала я сама цю колючу тотемну тваринку випадково, чи доля підкинула мені її навмисне – достеменно не знаю, проте повсякчас відчуваю її захист, тож зупинятись в колекціонуванні їжачків наразі точно не маю наміру.
Я не лише колекціоную, а й цікавлюся пов’язаними з ними подіями. Додам, що цьогоріч на фестивалі незалежного мистецтва Burning Man, який відбувається у пустелі американського штату Невада, українська команда презентує артоб’єкт The Hedgehog Temple («Храм їжака»), сконструйований з протитанкових їжаків – символів оборони, всередині якого розмістять історії загиблих українців. Концепція полягає в тому, що каркас з іржавого металу заввишки сім метрів, накритий військовою піксельною сіткою, здалеку нагадуватиме звичайного їжака, проте, якщо підійти ближче, стане зрозумілим сенс цього задуму – експозиція різноманітних артефактів, особистих речей та історій тих, хто загинув під час війни, з метою вшанування їх пам’яті.
Тарас КОМАРИНСЬКИЙ
