Уже чотири місяці Богдан Бурба, старший сержант батальйону спецоперацій «Еней» Департаменту поліції особливого призначення Об’єднаної штурмової бригади Нацполіції «Лють», лікує важкі поранення і вірить, що зможе повернутися до побратимів боронити рідну землю.

Про це повідомляють на офіційному сайті Головного управління Національної поліції в Тернопільській області.

До повномасштабного вторгнення рф в Україну Богдан Бурба працював патрульним поліцейським, а згодом у роті поліції особливого призначення. Вже у квітні 2024 року Джагер приєднався до об’єднаної штурмової бригади Нацполіції «Лють». Після навчання та злагодження батальйон спецоперацій «Еней» вирушив виконувати бойові завдання на Харківщину – Вовчанський напрямок.

«На завдання ми пішли вдесятьох. Цілу ніч тримали оборону лікарні. Стрілецькі бої не припинялися. Ворог обстрілював нас із мінометів, закидав гранатами, димовими шашками», – лютівець розповів про своє перше завдання — як допомагали нашим захисникам вибратися із ворожого кільця.

Це було перше бойове хрещення Джагера та його побратимів. Старший сержант поліції тоді отримав осколкове поранення ноги.

«Коли ми переходили з лікарні в будівлю, що вціліла, по нас вів прицільний вогонь снайпер. Дехто з побратимів отримав кульове поранення, мені в ногу прилетів осколок від гранати», – пригадує воїн.

У стабілізаційному пункті медики оглянули поранених і прийняли рішення евакуйовувати Богдана та ще шістьох бійців. До місця, звідки авто забирало поранених, ще треба було дійти.

«Дорога пролягала через міст. Увесь час по нас «працював» ворожий кулеметник і супроводжували дрони зі скидами», – додає Богдан.

Аби врятуватися, Богдану з товаришами довелося перепливати річку у повному екіпіруванні – шоломах, броні та з рюкзаками. Утім за переправою на них чекало нове випробування – ворог знову крив мінометним вогнем. Один із поранених отримав ще одну травму і його треба було нести.

«Ми наклали йому шість турнікетів та інклюзивну пов’язку, адже була пробита легеня. Побратими взялися нести його, я ж забрав на себе всю їхню зброю. В евакуаційне авто ми не зайшли, а заповзли», – пригадує лютівець.

Тоді з-під шквального обстрілу, на щастя, всім вдалося врятуватися. Всього шість днів Богдан лікувався у госпіталі. Після він одразу повернувся у стрій до побратимів, і разом з ними заходив вже на інші позиції. Боєць каже, що головне завдання роти було заступати на спостережні пункти, і в разі появи ворога відкривати вогонь на ураження.

«У Вовчанську настільки все було простріляне, здається, міномет був у кожну точку направлений. Ворог тільки бачив ціль — там все лягало», – розповідає військовослужбовець.

Кожну переправу у Вовчанську бійці називали дорогою життя. Щоразу, коли наші захисники заходили, одразу починався артилерійський чи мінометний обстріл. Не жалів ворог і КАБів.

«За чотири доби ми нарахували десь 120 прильотів керованих авіабом. Коли прилітає КАБ – це просто все трясеться, земля ходить під ногами, будинки падають, розвалюються», – з жахом в очах продовжує розповідати лютівець.

Згодом батальйон «Еней» перекинули для укріплення оборони на Торецький напрямок.

«Ворог не переставав штурмувати. Тих чотири доби там просто було пекло, але  ми своє завдання виконали — позиції втримали», – тоді Богдан отримав важкі поранення руки та ноги — ворожий FPV прилетів йому плече і вибухнув.

Боєць каже, понад усе вдячний бойовому медику на псевдо Кеня. Саме він разом із побратимом Білкою рятували його на полі бою і тампонували рани. Найскладніше було винести Джагера з позиції.

«Я був у свідомості та чув, як у стовбури дерев влітають осколки снарядів. Дорогою до стабілізаційного пункту весь час дивися на годинник, переживав за  накладений турнікет. Хлопці мені його то послабляли, то затягували, аби не втратив ногу», – пригадує важкі хвилини воїн.

Позаду чотири місяці лікування, понад 20 операцій. Наразі Богдан ще чекає на оперативне втручання, аби відновити функцію верхньої кінцівки. Лікарі дають втішні прогнози і боєць їм вірить, а найбільше – у  власні сили.

Джагер каже, що війна назавжди змінила його життя, утім він понад усе хоче, аби перестали гинути люди, а діти не бачили цих жахіть.