Про себе та свою творчість

Максиме, розкажіть коротко про себе. Яка ваша основна професія?

Я родом із села Шманьківців Чортківського району, де й зараз проживаю вже 22 роки. Після закінчення місцевої школи вступив до Чортківського вищого професійного училища, яке закінчив з відзнакою у 2018 році, здобувши фах опоряджувальника будівельного. Протягом 2019-2020 років працював фотокореспондентом у чортківській районній газеті «Голос народу» та випусковим редактором місцевого новинного вебсайту «Чортків.City». На другому курсі під час навчання в училищі почав дописувати до районної та обласних газет. Мій журналістський здобуток налічує 200 публіцистичних та краєзнавчих статей. Від 2020 р. – на творчій роботі.

З чого почалося ваше зацікавлення фотографією? Де ви цьому мистецтву навчалися?

Свого часу фотографією захоплювався мій батько. А мене світлинопис зацікавив ще в шкільні роки. У той час у сім’ї з’явилася «мильничка» Kodak, потім трохи краща камера Canon. Так усе й почалося. На початку це було простим «клацанням», але, коли взяв до рук професійну камеру Nikon D90, остаточно зрозумів, що це моє, тож почав підходити до справи вже більш професійно й художньо. Наставників у мене не було й нема. Всі кадри роблю інтуїтивно, прислухаючись до свого внутрішнього голосу.

Які жанри фотографії вам найбільше до душі? Як працюєте над композицією?

Наразі зупинився на пейзажах. Це моя стихія, в яку я вкладаю часточку своєї душі. Здебільшого працюю з кольором, оскільки саме кольори найкраще передають красу природи. Але роблю й чорно-білі кадри, якщо відчуваю, що так краще можу передати настрій знімка.

Усі пейзажі «ловлю на льоту», найголовніше для мене – це опинитися в потрібному місці. Про композицію взагалі не думаю, вона вибудовується в моїй голові миттєво, тільки встигай все зафіксувати. На кожне вдале фотополювання мене витягує якась невідома сила. Буває так, що може пройти цілий день, а я навіть не візьму до рук фотоапарат. А в один момент може статися потужний притік енергії, який треба застосувати.

Найбільший успіх наразі мені принесла фоторобота «Лелека над стернею 2», яка була опублікована на неофіційній сторінці геніальної української поетеси Ліни Костенко в Інстаграмі. Також неабиякий фурор викликала робота «Вівці мої, вівці», на якій зображені вівці місцевого фермера Юрія Захарчука, що спускають з крутого схилу Шманьківського замку на фоні церкви. Символічно, що ці дві світлини бути зроблені в родинному селі.

Де публікувалися ваші роботи?

Мої фотографії публікуються в обласних та всеукраїнських виданнях. Завдяки голові Тернопільської кінокомісії Володимирові Ханасу, моя виставка «Маловідомі річки Тернопільщини» експонувалася під час мандрівного кінофестивалю «Docudays UA» в Центральній бібліотеці Тернополя, бібліотеці-музеї «Літературне Тернопілля» та в с. Озерній Тернопільського району. Є плани організувати персональну виставку, але це в далекій перспективі. Мої світлини стали ілюстраціями до енциклопедичного видання «Тернопільщина. Історія міст і сіл», книг «Таємниці скарбів Садовських», «Чортків. Збагатись емоціями», «Швайківці у плині століть».

За роботами Максима стежить художник Іван Марчук

Що вас надихає?

Надихає мене сама природа, все, що радує око і гріє душу, кожна мить, яку хочеться зафіксувати на світлинах.

Найбільше ж надихають відгуки людей, які вони залишають у коментарях під моїми роботами в інтернеті, надсилають електронною поштою, іноді телефонують спеціально для того, щоб обговорити одну чи кілька моїх світлин. Це свідчить про те що моя творчість знаходить своє місце в їхніх серцях. Особливо приємно, коли відгуки на свої роботи я отримую від відомих людей, професіоналів у своїй справі.

Зокрема, хочу процитувати народного художника України, лавреата Національної премії ім. Т. Шевченка Івана Марчука: «Коли вдивляюся у Ваші фото й уловлюю стежки та биті шляхи рідного «тернового Тернопілля», якщо ще й вихоплені об’єктивом у перспективі, душа завмирає – десь там і моя дорога запльонталася й пам’яттю проросла… Добре, що Ви збагнули – немає нічого мудрішого й чарівнішого, ніж природа, й увічнюєте її та ще й так, щоб за душу брало. Ви на правильному шляху. З інтересом спостерігаю і чекаю на сюжет, який би нестримно хотілося намалювати».

А це слова заслуженого художника України Юрія Пацана: «Дуже гарні фото. У автора є талант та вміння побачити та зафіксувати миті природи, які проростуть у вічність. Через його фото відчуваєш, як прокидається та заходить сонце, шелестить трава, стелиться ранковий туман, плюскоче вода. Вміло побачені та висвітлені різні пори року і проміжки дня. Автор цих картин помічає те, що не зможе побачити пересічний перехожий. Це означає, що пан Максим живе в гармонії з природою. Дякую тобі, Максиме, що ти даєш можливість побачити природу тих містин, де не кожен зможе побувати. Спробую написати картину з твоїх фото…».

Також я отримав позитивні відгуки від художника та викладача Львівської національної академії мистецтв Богдана Яворського, художниць Марії Ділай, Наталі Басараб та інших.

Чи правильно я зрозумів, що ваша фототворчість повністю затінила писемну? Чи ви ще продовжуєте писати?

Хоча свою журналістську діяльність я поки що поставив на паузу, проте знайшов дотичне до неї заняття. З 2014 року займаюся створенням статей у Вікіпедії, завдяки яким люди зможуть більше дізнаватися про Тернопілля та його видатних людей. Останнім часом багато пишу про героїв російсько-української війни.

Дякую за цікаву розмову!

Дякую вам і всім, хто небайдужі до моєї творчості, чиї поради та підказки допомагають мені удосконалюватися!

Тарас КОМАРИНСЬКИЙ

Фото Роксолани Нестеренко

на авторських роботах фотохудожника: «Відданість порі…», «Польова ідилія».