2023-й Тернопільська обласна рада за поданням депутата Михайла Тимошика проголосила Роком Любомира Гузара на Тернопіллі, оскільки в лютому минуло 90 років від дня його народження. Цей рік є ювілейним і для інших членів цієї знаменитої родини. Зокрема, у жовтні виповнюється 200 років від дня народження старійшини роду, прадіда Любомира отця Дмитра, котрий 52 роки служив на парафії у Завалові та Заставчу, що на Підгаєччині. У грудні 1858 р. (165 років тому) у Завалові народився Лев Гузар – дід Блаженнійшого, а у листопаді 2022-го минуло 125 років від дня народження батька – Ярослава Гузара. У жовтні 1873 р. (150 років тому) народився Лука Демчук, батько матері Любомира Ростислави, дідуньо, як його ласкаво називав визначний онук, котрий тривалий час був парохом у Кальному, що на Зборівщині.

А наприкінці липня виповнюється 70 років від дня народження представниці славного Гузарівського роду – Марії Рипан, дочки рідної сестри Любомира Марти. Народилася у США, майже п’ятдесят років живе у Канаді, але у своїх помислах вона постійно з Україною. Марія вивчає історію своєї родини та щиро ділиться для багатьох невідомими моментами із життя Кардинала Любомира Гузара.

Про своє дитинство вона згадує: «Наша родина виїхала в Америку в 1949 році. Моя мама Марта на шість років старша за Любомира. Тато з мамою запізналися у Нью-Йорку. Я народилася за три роки після їх вінчання 1953-го року. Нас було у батьків четверо. Маю трьох братів – близнюки Петро й Павло, а наймолодший – Роман. Вуйко Любомир, коли я народилася, був молодим 20-літнім студентом, навчався в духовній семінарії у Стенфорді, потім став там священиком. Став він моїм хресним татом».

Дитячі та юнацькі роки Марії минули у Детройті. Закінчила українську католицьку школу, належала до «Пласту» та була ученицею школи українознавства. У сімдесят четвертому році переїхала до Торонто, де продовжила свою громадську активність як директор культурних програм інституту св. Володимира та активна парафіянка української католицької церкви св. Дмитрія.

Вибір міста Торонто продиктувала доля. Марія Василькевич (її дівоче прізвище) у складі групи української католицької молоді Канади вперше відвідувала Україну. Це був 1971 рік. Тоді, в піднебессі «чумацького шляху», зустріла Євгена Рипана. Від того часу вони разом.

Любов до народного мистецтва свято шанувалася в родині Гузарів-Василькевичів. Розповідала бабуня Марії про своє родинне село Кальне на Галичині, де її батько о. Демчук був довголітнім парохом та заохочував селян носити народний одяг, промовляючи у недільних проповідях в церкві.

Після здобуття освіти (в Детройті Марія вивчилася на бакалавра мистецтва) займалася фотодизайном. Але, мабуть за генетичним покликом, з’являються у творіннях Марії Рипан соняхи та ружі, вибагливо переплітаються знаки-символи з бажанням повернути їх з далеких доріг родової пам’яті.

У доробку майстрині сотні прикрас. Вони увійшли до експозиції мистецької виставки, яка розгорнена в Українському національному музеї в Чікаґо. Якось, повертаючись з міжнародної виставки, яка проходила у місті Мілвокі, штат Вісконсин, зацікавлення ознайомитися зі зразками ґерданів привело майстриню до музею. І коли перед нею відкрилася «скриня» старожитностей, зрозуміла, чому невідома магічна сила кликала її сюди. Сіла за верстат, щоби виткати новий ґердан мережкою, залишеною у спадок невідомою майстринею, насилювала на нитку бісер, розписувала крок за кроком схему, за якою працюватимуть її учениці. А їх у неї біля двох тисяч, у багатьох містах Америки і Канади.

Через велике бажання продовжити давні традиції отчого краю, вивчила практично усі види бісероплетіння. Її виставка з народним одягом наочно демонструє відвідувачеві, що мода бере початок від наших старовинних речей, що збереження традицій зовсім не означає нехтування сьогоденням. Вироби з бісеру та напівкоштовного каміння чудово доповнять колекцію прикрас найвибагливішої модниці. Захоплення та бажання опанувати технологію виготовлення ґерданів передалися її ученицям.

Уперше Марія відвідала Україну, коли була ще студенткою, у 1971 році. Згодом – у 1996-у, коли вуйка висвячували на екзарха Києво-Вишгородського. А у червні 2001 р. тут пробула більше тижня – тоді Любомир став кардиналом.

Подорожуючи Україною, відвідуючи і спілкуючись з майстрами бісероплетіння, дослідниця вивчила збірки українських музеїв народного мистецтва, зафіксувала художні й технологічні особливості бісероплетіння ХІХ-ХХ століть. Вона зібрала фотоколекції писанок, оздоблених різною технікою виконання із застосуванням традиційних мотивів бісероплетіння. У її колекції також є вишивані бісером сорочки, горбатки (спідниці), кептарі 1950-х років, оновлені мотиви давньої народної творчості українців.

Під час своїх виступів Марія Рипан висвітлювала багату спадщину бісероплетіння в Україні.

Сьогодні Марія Рипан – відома майстриня із бісероплетіння. Народжена в США, вона проживає в Канаді. Має власну галерею і видавництво. Автор навчальних програм і брендових продуктів (набори, взірці, методичні посібники, альбоми) з бісероплетіння. Цей міжнародний культурно-мистецький просвітницький проєкт був започаткований 2004 у Гільдії бісероплетіння з Великих Озер (GLBG), штат Мічіган, США. Відтоді мав місце у багатьох професійних спілках, музеях і культурних центрах Канади та США.

У серпні 2014 р. Марія Рипан разом із своєю родичкою Тетяною Ставничою (праправнучкою Євгена Гузара) вкотре побувала в Завалові на Підгаєччині (вперше у 2001-му). Помолилася біля могили свого прапрадіда Дмитра Гузара, відвідала Заставецьку церкву, де оглянула церковну чашу, яку парафіяни подарували йому на честь 50-річчя служіння на парафії.

Тоді вона напилась води із криниці і люб’язно погодилася відвідати Кам’яну гору. Все, що там побачила, її теж приємно здивувало. А ще помолилась у Завалівській церкві, оглянувши образи, на які звернув увагу Іван Франко, котрий приїжджав до Дмитра Гузара у Завалів на Великдень 1883 р. і написав нарис «Два образи в церкві Завалівській».

«Приємно згадую, як ми поїхали на цвинтар з моєю племінницею Тетяною Ставничою, щоб відвідати могилу нашого спільного прапрадіда отця Дмитра Гузара та прапрабабці Кароліни. Нам було дуже приємно, як нас приязно зустріли коло їхньої реставрованої могили. Від імені моєї родини щиро вдячна людям, які про це подбали.

Пригадую, як отець нам показав каплицю св. Юра і ту історичну чашу, подаровану парафіянами на 50-ліття служіння на парафії о. Дмитра. Радісно, що вона збереглася і служить людям дотепер. Після того о. Михайло взяв нас до каплички над рікою, де є водосвяття. Можна було напитися тієї водички, побачити краєвиди, Кам’яну гору, Хресну дорогу, Божий Гріб з Плащаницею з давніх часів.

Добре було запізнати їмость. Ми могли більше довідатися, як працює церква в сьогоденні. Захоплює те, що отець Михайло невтомно докладає своїх рук до всього того, що радує очі парафіян та гостей».

Побувавши вкотре в Україні, вона в січні 2017-го ознайомила свого знаменитого вуйка з рукописом книжки «Завалівське коріння Блаженнійшого Любомира Гузара», записала «Передмову» до неї, продиктовану Блаженнійшим, а одразу ж після виходу книжки зробила широкий екскурс Україною для її презентації. Разом з правнучкою Івана Франка Галиною Ключко написала «Післяслово» до книжки «Франко і Гузар: єднання поколінь»: «Здається, що душі наших предків зводять нас! Галя народилася в Канаді, а я в Сполучених Штатах Америки майже через сто років після народжених в Україні наших прадідів Івана Франка і Лева Гузара. Ми запізналися в місті Торонто, яке географічно далеко від України, але повне українського духу. Ми ближче запізналися в Інституті Св. Володимира, коли я, як директор культурних програм від 1996 р., співпрацювала з музеєм Союзу українок Канади, де Галя була куратором колекції народних строїв і прикрас. Галинині писанки з перепелиних яєць неперевершені! Я розвинула лекції бісероплетіння ґерданів. Маємо спільні зацікавлення української історії і культури. Тому що я часто їжджу в Україну, привожу і ділюся з нею книжками та моїми фоторепортажами про музейні колекції, зустрічі з майстрами, фестивалі, унікальні споруди, історичні місця».

За видом своєї професійної діяльності п. Марія підтримує і впроваджує українську культуру, зокрема, народний одяг, вишивки. Часто подорожує Україною, відвідує пам’ятні історичні місця. Вже тривалий час займається вивченням свого родоводу. Саме завдяки їй широкій громадськості стали відомими подробиці із життя родини, оприлюднені десятки безцінних світлин із сімейного альбому. Вона причетна практично до всіх пожиттєвих видань Любомира Гузара. Відвідувала Василіанський монастир у Жукові біля Бережан, цікавилася родинними документами в обласному архіві. З перших днів повномасштабного російського вторгнення Марія Рипан уболіває за долю нашої держави, за долю нашого народу.

Володимир ЧИСТУХ