Нині чоловік — командир танка у 56-ій окремій мотопіхотній бригаді.

Свою історію до Дня українського добровольця він розповів Суспільному.

Любомир пішов на війну добровольцем у 2015 році. Відтоді воює у 56-ій окремій мотопіхотній бригаді. Вперше за чотири роки військовий приїхав із фронту додому. На порозі рідної домівки в селі Яструбове його зустріла матір Галина.

Любомир Мандзій — командир танка Т-64. Каже, що важить техніка 43 тонни.

«Може через будь-яку посадку проїхати і навіть не зупинитися. Щоб на ньому навчитися їздити — його треба знати повністю. Не тільки як командир танку, а й як навідник, механік, щоб у будь-якій ситуації його можна було запустити, і поїхати, і виконати бойове завдання», — розповідає військовий.

За словами Любомира, за 10 років війни він був на різних напрямках, але завжди згадує перше місто, яке обороняв під час АТО.

«Я захищав Маріуполь. Сподіваюся, що ми його відіб’ємо. Тоді трішки легше було, стріляли зі стрілецької зброї. Тепер зовсім інша війна, зараз і в мирні міста прилітає. Все змінилося», – додає захисник.

До війни боєць ЗСУ працював електриком.

«Як каже командир Любомира: «В нього золоті руки», він може все зробити. З нічого він може зробити щось», — каже мама добровольця.

За 10 років на фронті військовий, зізнається, відвик від цивільного життя. Тому, приїжджаючи додому, думками все одно на війні.

«Мене не один питався: «Як там?». Ну, я відповідаю: «Приїжджай, подивишся, як воно там насправді». Бо так на словах розповідати, хтось зрозуміє, а хтось — ні» , — пояснює Любомир Мандзій.

За декілька днів боєць знову повертається на війну. Там, каже, на нього чекає його бойова сім’я. Зараз тримають оборону поблизу Часового Яру.

«Завжди мої дзвонять, питаються поради. Я їм відповідаю, щось підказую. Багатьох вже нема, а ті, що залишилися, постійно до мене дзвонять», – ділиться чоловік.

Матір Любомира Галина каже, що до сина часто дзвонять побратими, розповідають, хто загинув. А він плаче за ними, каже: «Стільки вже наших нема». Тож поки син воює, жінка завжди за нього хвилюється та молиться.

«Один раз він подзвонив рано так, каже: «Мамо, всіх хлопців, моїх побратимів, побило. Но я лишився один. В мене другий день народження». Я до нього кажу: «Дорогий сину, я молюся за тебе. Молюся за всіх вас. А мамина молитва гори звертає», – пригадує жінка.