Наші війська наступають, не так швидко, як би усі того хотіли, але наступають. Ціна швидкості – людські життя. Тож не нарікаймо. Головне: наступають, а не відступають. У Силах оборони приблизно мільйон воїнів. Це ніби й багато, але ворога – як саранчі, і фронт протяжністю на тисячі кілометрів.
Прагнення стрімкої перемоги – це готовність платити найвищою ціною. Навіть у поступальному просуванні наших військ кожен звільнений метр политий людською кров’ю. А як було б, якби ставилося завдання – вже і негайно?.. Тож готуймося до тривалої війни. У Британії передбачають, що ми візьмемо Крим до Різдва. Наш головний розвідник Буданов каже лаконічно: «Скоро». Власне, чому йдеться про Крим, якщо материкові території не звільнені? Експерти припускають, що наша армія спочатку піде на Крим, а після того звільнятиме Луганську та Донецьку області.
Ось як висловився про контрнаступ засновник фонду «Повернись живим» Тарас Чмут: «Темп – це питання дискусійне, бо хто визначає, скільки це має бути на день, на тиждень, на місяць? Якщо військових влаштовує, значить, це хороший темп. Якщо військових щось не влаштовує, то вони щось змінюють, або кажуть, що щось іде не так або не тут, і теж щось змінюють. Але військові і держава взагалі не мають це робити публічно.
А у нас чомусь кожен стурбований громадянин вважає за потрібне, щоб Залужний особисто йому щовечора дзвонив на Вотсап і доповідав, що сьогодні така-то бригада просунулась тут, а вчора по МТД (матеріально-технічній допомозі) зайшло стільки-то танків, а завтра буде то-то. Так не буде і не має бути».
Наші безпілотники другу добу поспіль досягають москви і луплять по комплексу москва-сіті, де розміщені деякі російських міністерств. Це, звісно, дуже тішить. Кажуть, що серед тих камікадзе – іранські шахеди. Наші профі їх перепрограмували на інший напрямок. Нехай би «сталіца» відчула увесь жах, що кілька днів тому пережили жителі Кривого Рогу. Шість загиблих, понад 80 травмованих, зруйновані будівлі, тисячі квартир без вікон і дверей – такий наслідок ударів двох ворожих ракет.
Військові експерти кажуть, що виробництво ракет у росії поставлено на конвеєр, й виготовлене відразу скеровують в українське небо. У Татарстані запустили виробництво безпілотників. Тож попереду складна зима. Так-так, календарний коловорот поступово наближає до холодів.
До того ж, у росії вигадують способи, як загнати на війну проти України ще більше гарматного м’яса. Зокрема диктатор путін підписав закон, який підвищує на п’ять років вік перебування у запасі. А держдума ухвалила закон про підвищення межі призовного віку з 27 до 30 років. Також ухвалено закон про підвищення штрафів за неявку за повісткою – до 30 тисяч рублів. російська жива сила, яку потенційно можна мобілізувати, у 3-4 рази більша за українську.
За дев’ять днів після виходу росії із зернової угоди окупанти обстрілами знищили 180 тис. тонн продовольства. Про це повідомили у Міністерстві закордонних справ України. Зазначається, що загарбники завдавали ударів по портових містах і зернових складах. Ворог атакував 26 об’єктів портової інфраструктури України та п’ять цивільних суден. У МЗС назвали це ще однією серією російських воєнних злочинів. «Ми повинні припинити «голодні ігри» й забезпечити глобальну продовольчу безпеку зараз», – додали в дипвідомстві.
Навіть Папа Римський у недільній промові згадав про Україну і про зерно, зауваживши, що знищувати зерно – гріх. Щоправда, він знову утримався від будь-яких оціночних суджень про агресора.
Дух зневіри у нашу перемогу усіма силами намагається поширити ворожа пропаганда. Її щупальця досягають і впливові видання, що формують суспільну думку. Це, звісно, доволі загрозливе явище, і йому слід протистояти. Видання «Громадське» зібрало кілька головних наративів, які наразі поширюють за кордоном. Зокрема, чому Захід стурбований «повільними темпами»?
Американське видання The Wall Street Journal вважає, що потенційна тупикова ситуація та затяжна позиційна війна стане випробуванням для стратегії Джо Байдена, яка передбачає вливання мільярдів доларів військової допомоги в Україну. А втім, пише видання, ця допомога надається Україні не для здобуття перемоги над росією та відвоювання територій, а щоб дати Києву «можливість почати переговори з москвою, перебуваючи в позиції сили».
Також WSJ зазначає, що через «повільний наступ» постає питання, наскільки Захід здатний продовжувати постачання зброї українській армії.
Джон Гербст, колишній посол США в Україні, а нині співробітник американського аналітичного центру Atlantic Council, зауважує, що «легше надавати підтримку, коли справи йдуть добре». За його словами, адміністрація Байдена зараз не має іншого вибору, окрім як продовжувати підтримку. Навіть припущення про часткову перемогу росії «стане знаковим провалом зовнішньої політики нинішнього президента США, що перевершить за масштабами навіть виведення військ із Афганістану».
Крім того, на 2024 рік у США заплановані чергові президентські вибори. І з наближенням до них у російського президента володимира путіна з’являється все більше стимулів затягувати війну.
Уже зараз двоє головних претендентів на президентство від Республіканської партії — колишній президент Дональд Трамп і губернатор Флориди Рон Десантіс — припускають зменшення військової підтримки України. Ще одна проблема, яка постала перед США та їхніми союзниками, — це скорочення арсеналів боєприпасів, наголошує WSJ.
Що стримує прорив на фронті? російські війська відбиваються з укріплених позицій, кожна з яких розташована за 120-500 метрів від складних мінних полів, пише для The Guardian старший науковий співробітник британського Королівського об’єднаного інституту оборонних досліджень (RUSI) Джек Вотлінг. Він також наголошує, що росіяни спираються на перевагу в артилерії та авіації й захищені щільними засобами радіоелектронної боротьби та протиповітряної оборони.
Ще з липня 2022 року стало зрозуміло, що снарядів, які постачають Україні західні країни, надовго не вистачить. Проте країни НАТО не поспішали збільшувати виробництво боєприпасів, не кажучи вже про нарощування запасних артилерійських стволів, додає аналітик.
За словами Вотлінга, на початку осені 2022 року партнери України знали, що для успішних наступальних дій їй знадобиться артилерія, інженерні засоби, бронетехніка, а також колективна та штабна підготовка. Партнери надали Україні достатню кількість артилерії та бронетехніки. Але засоби ППО надійшли в менших обсягах, ніж розраховував Київ.
Водночас німецький таблоїд Bild стверджує, що отримав доступ до секретного документа Міністерства оборони Німеччини. У ньому німецькі військові критикують українців, бо вони не застосовують опановані на Заході методи ведення війни. Німецькі військові вважають, що проблеми України на полі бою пов’язані не з окремими помилками чи недоліками в західній підготовці, а з «українською оперативною доктриною».
Війна – це величезні втрати – людські, фінансові, матеріальні. За півтора року це стало очевидним. Світ від нас втомився? Та ні. Усвідомлення того, що Україна зможе завершити війну лише з позиції сили, нікуди не поділося. Цього тижня в онлайн-форматі розпочнуться переговори між Україною та Сполученими Штатами щодо гарантій безпеки, зокрема оборонних зобов’язань. Нагадаю, що у липні лідери країн «Великої сімки» погодили декларацію про гарантії безпеки для України. Окреслюється зобов’язання держав-членів «сімки» продовжити надання «допомоги у сфері безпеки та сучасного військового обладнання на суші, в повітрі та на морі».
Наша позиція теж не змінилася. Процитую ще одну тезу Тараса Чмута, яка взяла за живе: «Ми вперше в нашій історії, вперше в історії України за сотні років не програли там, де мали б, де всі математичні обрахунки показували, що програємо. Ми вперше маємо шанс перемогти ворога на десятиліття, а то й сотні років вперед – так, що загроза від Росії для України зникне на дуже довгий час. У нас, на мою думку, вперше в історії є така можливість. І ми зараз хочемо здатися, бо важко? То навіщо це все?».
Ольга КУШНЕРИК
