Нещодавно відзначив своє 30-річчя факультет мистецтв ТНПУ ім. В. Гнатюка. Факультет має свою багату історію, потужний професорсько-викладацький склад, зокрема 2 доктори наук, 9 професорів, 20 кандидатів наук, 27 доцентів. Частина науково-педагогічного персоналу має почесні звання, з них: 6 народних артистів України, 1 народний художник України, 4 заслужених діячів мистецтв України, 3 заслужених артисти України, 3 заслужених працівники культури України, 1 заслужений архітектор України, 1 заслужений художник України. Зараз тут навчається 610 обдарованих студентів, майбутніх заслужених та народних артистів.
З нагоди ювілею я спілкуюся з одним із студентів, чиї виступи на літературно-мистецьких заходах, організованих обласним літобєднанням та ТОО НСПУ, вже стали приємною традицією.
Михайле, скажіть, коли у вашому житті з’явилася любов до музики?
Я народився у селищі Велика Березовиця Тернопільського району, де зараз і мешкаю вже два десятки років. Можливо, це прозвучить банально, але моя любов до музики з’явилася ще в ранньому дитинстві. Звісно, не можу цього пам’ятати сам, але батьки розповідають, що вже у дворічному віці я почав проявляти до неї інтерес. Не важливо, наскільки перед тим був зайнятий якоюсь іграшкою, але як тільки починала звучати ритмічна мелодія, я одразу починав танцювати, та ще й так, що маленьке ліжечко ходило ходором (сміється). Напевно, вже тоді сумнівів стосовно моєї майбутньої спеціальності не було. Навчання музичному мистецтву починав із найближчої Острівської музичної школи, згодом вступив до музичного училища імені Соломії Крушельницької. Паралельно свої музичні вміння відшліфовував у Центрі творчості дітей та юнацтва ЦТДЮ. Саме там, у складі ансамблю «Акорд» взяв участь у кількох музичних конкурсах. Зараз навчаюся в ТНПУ ім. В. Гнатюка.
Чому зі всього розмаїття музичних інструментів обрали саме акордеон?
Чесно кажучи, мені малому було важко визначитися з вибором музичного інструмента. Хотілося спробувати усе. Але батьки переконали мене, що якщо братися за все одразу, то толком не навчуся нічому. Мама порадила почати з акордеону, бо це її улюблений музичний інструмент. Я чемно її послухався (усміхається). І коли помічаю, як відшліфовується моя майстерність, я щоразу відчуваю вдячність до мами за добру пораду. Також освоїв техніку гри на фортепіано, але цей інструмент для мене не основний.
Скажіть відверто, вам комфортно навчатися в ТНПУ?
Що значить, комфортно чи не комфортно? Університет я обрав для навчання цілком свідомо, адже чув про нього лише найкращі відгуки. Звісно, навчання в університеті, зрештою, як і все наше життя, має свої маленькі злети і падіння. Оцінки бувають різними, але ж головне – знання, які я там здобуваю. Окрім навчання, університет дає широкі можливості для виступів на великій сцені. А саме виступи є найкращою практикою для будь-якого виконавця. Особливо приємно брати участь у різноманітних благодійних заходах. адже від всебічної допомоги ЗСУ теж залежить наближення нашої перемоги.
Мені дуже пощастило з викладачами, які вміють знайти підхід до кожного студента. Методика викладу матеріалу у них дуже чітка і зрозуміла. Не можу говорити за всіх, але буває так, що на заняттях вперше про щось дізнаюся, спробую повторити за викладачем, а виходить так, начебто я вмів це робити вже не один рік.
Користуючись нагодою, хочу окремо згадати добрим словом і висловити щиру подяку Зеновію Михайловичу Стельмащуку, Дмитру Васильовичу Губ’яку та Олегу Степановичу Смоляку. До речі, саме Олег Степанович, який є членом обласного літературного об’єднання, і був організатором тих літературно-мистецьких заходів у письменницькій спілці, на яких я мав честь виступати. А ще я дуже люблю читати, тому мені було особливо цікаво й приємно познайомитися із творчістю місцевих літераторів.
Що ще, окрім музики, небайдуже для вашої творчої натури?
Літературу я вже згадував. Ще мене дуже цікавить історія, особливо історія рідного краю. Можливо, саме тому люблю подорожувати по різних історичних місцях. А ще мою душу полонила краса наших величних Карпат. Скільки разів там уже був, здається, бачив багато, але все одно туди тягне. На мою думку, жоден інший курорт не може конкурувати з походами у гори. Яке це блаженство – за цілий день натомити ноги гірськими стежками, «нагодувати» легені чистим повітрям, шлунок – смачнющою бриндзою, помилувати очі мальовничими краєвидами, а ввечері грітися біля ватри і тішити вуха рідними українськими піснями у виконанні улюбленого акордеона. Не розумію людей, які їздять за кордон, а в рідній країні мало що бачили.
Спілкувався Тарас КОМАРИНСЬКИЙ
