Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду розглянув касаційну скаргу захисника Дмитра З. на вирок Тернопільського апеляційного суду від 28 серпня 2023 року.
Відповідно до матеріалів кримінального провадження, органом досудового розслідування Дмитро З. обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України (ухилення від призову на військову службу під час мобілізації).
До відома: санкція ст. 336 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 3-ох до 5 років.
У судовому засіданні Кременецького районного суду обвинувачений свою вину не визнав і пояснив, що понад 20 років належить до християнської спільноти “Церква адвентистів 7-го дня”. У 2002 році за місцем свого проживання в м. Лисичанськ Луганської області прийняв водне хрещення, що підтверджено свідоцтвом.
Вироком Кременецького районного суду від 5 червня 2023 року Дмитра З. визнано невинуватим та виправдано через відсутність в його діях складу кримінального правопорушення. При цьому суд вважав, що виправданий реалізував своє право на свободу совісті та віросповідання і на гарантоване йому Конституцією України право на проходження альтернативної (невійськової) служби.
Тернопільський апеляційний суд, переглянувши за скаргою прокурора вирок місцевого суду, це рішення скасував і своїм вироком від 28 серпня 2023 року визнав Дмитра З. винуватим в ухиленні від мобілізації (ст. 336 КК України) та призначив покарання у виді 3-ох років позбавлення волі.
Обґрунтовуючи своє рішення, суд зазначив, що, відповідно до військового квитка, Дмитро З. є військовозобов’язаним, із листопада 1996-го по червень 1998 року проходив військову службу за спеціальністю водій.
Згідно з довідкою управління соціального захисту населення та охорони здоров’я Кременецької міської ради, з 12 липня 2022 року він перебував на обліку як внутрішньо переміщена особа.
За висновками військово-лікарської комісії від 21 липня 2022 року, Дмитра З. було визнано придатним до військової служби. 9 вересня 2022 року за місцем свого проживання у м. Кременець обвинувачений особисто отримав повістку з вимогою прибути 11 вересня 2022 року до Кременецького РТЦК та СП для відправки для проходження військової служби у Збройних силах України за призовом під час мобілізації, на особливий період, за військово-обліковою спеціальністю водій.
Таким чином, Дмитро З., будучи придатним за станом здоров’я для проходження військової служби, без поважних причин не прибув у визначений у повістці день і час до Кременецького РТЦК та СП для проходження військової служби у Збройних силах України за призовом під час мобілізації, на особливий період, чим вчинив кримінальне діяння, передбачене ст. 336 КК України.
При цьому доводи обвинуваченого, що він 27 липня 2002 року в м. Лисичанськ Луганської області прийняв хрещення і належить до “Церкви адвентистів 7-го дня” та за релігійними переконаннями не може користуватися зброєю, апеляційний суд визнав необґрунтованими. Оскільки жодних належних й допустимих доказів своєї приналежності до вказаної релігійної організації Дмитро З. суду не надав. Посилання сторони захисту на довідки, видані у січні 2023 року релігійними громадами згаданої Церкви м. Кривий Ріг Дніпропетровської області та м. Краматорськ Донецької області, його хрещення та приналежність до цих громад не підтвердили. Допитані судом свідки лише визнали, що Дмитро З. із травня 2022 року відвідував богослужіння “Церкви адвентистів 7-го дня” у м. Кременець, але їм невідомо, чи приймав він хрещення, проходив перевірку та випробування перш, ніж став членом релігійної організації.
Також у суді апеляційної інстанції з’ясовано, що обвинувачений 9 вересня 2022 року подав до Кременецького РТЦК та СП заяву з проханням звільнити його від призову на військову службу під час мобілізації або направити на альтернативну службу. Однак в отриманій відповіді його повідомили, що надання відстрочки від призову по мобілізації не передбачено. Крім того, згідно з відповіддю начальника Кременецького РТЦК та СП Стегновича С. Дмитрові З. відмовлено у заміні військової служби за призовом під час мобілізації на альтернативну службу, оскільки чинним законодавством така заміна не передбачена.
Тому, скасовуючи виправдувальний вирок районного суду, Тернопільський апеляційний суд у своєму рішенні послався на положення Закону №1975-XII “Про альтернативну (невійськову) службу”. Так, відповідно до положень ст. 1 цього Закону альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби та має на меті виконання обов’язку перед суспільством. В умовах воєнного або надзвичайного стану (ч. 2 цієї статті) можуть встановлюватися окремі обмеження права громадян на проходження альтернативної служби із зазначенням строку дії цих обмежень. Право на альтернативну службу, згідно зі ст. 2 Закону, мають громадяни України, якщо виконання військового обов’язку суперечить їхнім релігійним переконанням і ці громадяни належать до релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю.
За змістом ч. 1 ст. 1 Закону альтернативна служба запроваджується замість проходження строкової військової служби, на яку призивають громадян віком 18-25 років, зазначених у ст. 15 Закону від 25.03.1992 № 2232-XII “Про військовий обов’язок та військову службу”. Можливості заміни в означений спосіб військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період Законом не передбачено.
В умовах збройної агресії російської федерації проти України, коли під загрозу поставлено життя, здоров’я, безпека громадян та саме існування держави, існує нагальна потреба у належному комплектуванні Збройних Сил України для відсічі агресії та високі ризики недобросовісної поведінки осіб, що підлягають призову, спрямованої на ухилення від виконання свого конституційного обов’язку з захисту Вітчизни.
Згідно зі ст. 17 Закону від 6 грудня 1991 року № 1932-XII “Про оборону України”, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов’язком громадян України. Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров’я і віком повинні виконувати військовий обов’язок згідно із законодавством.
Таким чином, жодні релігійні переконання не можуть бути підставою для ухилення громадянина України, визнаного придатним до військової служби, від мобілізації з метою виконання свого конституційного обов’язку із захисту територіальної цілісності та суверенітету держави від військової агресії з боку іноземної країни.
Не погодившись із вироком Тернопільського апеляційного суду від 28 серпня 2023 року, захисник Дмитра З. просив його скасувати та призначити новий розгляд у цьому суді.
Верховний Суд, перевіривши матеріали кримінального провадження в межах доводів касаційної скарги, погодився з висновками Тернопільського апеляційного суду, та додав, що призов на військову службу по мобілізації не означає автоматично, що Дмитро З. був зобов’язаний брати до рук зброю, адже з огляду на його релігійні переконання та конституційний обов’язок із захисту Вітчизни під час несення служби, він міг бути задіяний у ремонті техніки, будівництві укріплень, вивезенні поранених, перевезенні вантажів та виконанні інших функцій, не пов’язаних із використанням зброї.
Пресслужба Тернопільського апеляційного суду.
