У Краснопущі на Бережанщині 7 липня прочани матимуть можливість помолитися до чудотворної ікони Богородиці у василіанському монастирі.
О 10:00 відбудеться утреня, а о 12:00 – Архієрейська свята літургія і після того – водосвяття.
Щороку мешканці не лише Тернопільщини, а й Львівщини, Івано-Франківщини ідуть на прощу до Краснопущі. Прибувають до святині паломники і з інших областей України. Люди моляться, співають релігійних пісень, вірячи, що Богородиця почує кожне їх моління і допомагатиме у житті.
Історична довідка та легенди:
Історія Краснопущанського монастиря Різдва Святого Івана Хрестителя розпочинається у 1665 р. Його заснували ченці Варлаам та Феодосій за благословенням львівського єпископа Атанасія Желиборського. Спершу монастир стояв на горі, а в XVIII ст. його перенесли у мальовничу долину серед лісу. Обитель була дерев’яною і тільки у 1786-97 рр. Звели кам’яну будівлю келій, що збереглася до наших днів. На межі ХІХ-ХХ ст. згоріла старовинна дерев’яна церква, а сучасну збудували у 1906 р. Із 1934 р. у Краснопущанській обителі зберігали чудотворну ікону, перенесену зі Свято-Онуфріївського львівського монастиря ЧСВВ. У 1946 р. обитель насильно ліквідували. Відродження монастиря розпочалося у 1993 р., коли василіяни повернулися до Краснопущі.
У мальовничій околиці на Бережанщині, неподалік Поморян, серед лісів розташований Василіянський монастир, споруджений ще у 17 сторіччі. Про його заснування до сьогодні збереглася цікава легенда.
Під час одного з полювань господар поморянських земель Ян Собеський поранив оленя. Поранена тварина привела його до хатини пустельника Гедеона – духівника війська Богдана Хмельницького. Пустельник Гедеон на основі свого видіння напророкував Янові Собеському військову славу і королівську корону. Усе справдилося. Ставши королем, Ян Собеський започаткував монастир святого Івана Хрестителя у Краснопущі, першим ігуменом якого став старець Гедеон Буйницький.
Первісний монастир і церква були дерев’яні. У церкві був іконостас високої художньої вартості. Живопис для нього виконав відомий український художник ХVІІІ століття Василь Петранович. Він малював іконостаси у Святомиколаївській церкві Крехівського монастиря, у церкві святого Миколая у Бучачі. Пишною декоративною різьбою були оздоблені царські ворота і колони Краснопущанського іконостасу. Говорили, що йому немає рівного у Галичині. З цього іконостасу робили копії до інших церков і монастирів. Різьбу повторено в іконостасі церкви Святоонуфріївського монастиря у Львові, а живопис у Підгорецькому монастирі.
У 1899 році у церкві залишили непогашену свічку, почалася пожежа. Храм згорів дощенту. Вдалося врятувати лише декілька фрагментів іконостасу. За кілька років святиню відбудували.
З приходом радянської влади монастир закрили. Після виходу Української греко-католицької церкви з підпілля до своєї давньої обителі повернулися отці-василіяни.
Краснопущанський монастир є не лише пам’яткою історії і культури. Він завжди був джерелом духовної сили всієї околиці. Коли у 1810 році влада заборонила викладати у Львівському університеті філософію і богослов’я, василіяни відкрили курс богослов’я у Краснопущанському монастирі. Викладали тут українською мовою. У монастирі була багата бібліотека, у якій працювали відомі діячі різних часів. Сюди попрацювати і відпочити часто приїжджали Іван Франко, Богдан Лепкий.
Найбільшою реліквією Краснопущанського монастиря є плачуча Чудотворна ікона Матері Божої. ЇЇ історія губиться у глибині віків і сягає аж 18 століття.
Це давня копія Іверської ікони (тепер знаходиться на горі Афон). Спочатку вона була у Віцинському монастирі (тепер це село Смереківка Перемишлянського району). Сьогодні цього монастиря вже немає.
«Віцинська Богородиця плакала три місяці на початку 1660 року. У червні 1695 року єпископ Львівський Йосиф Шумлянський спровадив до Віциня монахів закону Василія Великого, монастир їм побудував й ікону під опіку віддав» – йдеться у хроніці віцинського монастиря про ікону.
Одна з легенд розповідає, що ікона була у капелана шведського війська, коли воно проходило через наші землі. Утримання війська лягло важким тягарем на місцеве населення. Окрім того, бойові дії тягнули за собою руїну і людські жертви. Люди щиро молилися до Богородиці, зображеної на іконі. Шведський капелан, побачивши таку віру, залишив ікону людям. Згодом Віцинський монастир ліквідували, а ікону передали до Львова, у 1934 році – до церкви Краснопущанського монастиря.
Від знищення у радянський час ікону зберегла жителька Краснопущі Марія Лещук і віддала її до монастирської обителі відразу після повернення до села отців-василіян.
