Як відзначають дослідники, у глибокій старовині язичницьких часів губляться витоки мелодійних народних перлин. Особливим колоритом, емоційним піднесенням, зігрівають вони святкові дні. Після прийняття християнства до цих милозвучних фольклорних пісень приєдналися хвилюючі твори, які написали духівники церков, послушники монастирів.
У 17-18 століттях в Україні розвивалося шкільництво. Вчителі, вихованці, учні складали „канти”, „псальми”, релігійні гімни, які спудеї поширювали серед людей. Духовні твори переходили у пісенний фольклор, зберігалися в рукописних збірниках.
Над вертепом звізда стала,
Бога в яслах показала…
Гди приходят триє цари,
Офіруют ему дари.
Текст цієї духовної пісні „Предвічний родися перед літи” ‒ із давнього рукописного збірника. Розповідає про народження Ісуса Христа. Записаний у далекому 1667 році від колядників на Різдво Христове.
У духовних віршах славили Сина Божого, Пресвяту Богородицю, святих, торкалися історичних, важливих подій рідного краю. Їх продовжують календарно-обрядові твори зимового циклу, які є теж самобутніми зразками культурної спадщини нашого народу, зворушують, додають світлого, оптимістичного настрою. І у них знайшли своє відображення визначні сторінки історії минулих років. На відомі мелодії створювалися літературні обробки, в яких відчувається відгомін тогочасного суспільно-політичного життя на Західній Україні, визвольної боротьби українців. Лунали патріотичні переспіви коляд стрілецького поета Юри Шкрумеляка „Нині Рождество Божого Дитяти”, „Всю Україну зорі засвітили”, „З’явилася, браття, добра новина”, народні твори, в яких шанобливо згадуються герої Базару, Крут, мужні сподвижники Симон Петлюра, Євген Коновалець.
Коляду „На Різдво Христове” засновник і колишній керівник народного аматорського обрядово-фольклорного колективу „Лелюшки” села Довге Теребовлянської громади Євген Майовський пам’ятає з дитячих літ. Її співали у його родині, а перейшла вона від діда Антона: у австрійському війську він воював під час Першої Світової війни. Невідомий автор передає переживання сім̓ї жовніра, який „..присягнув, то повинен вірно служити”, є на полі бою і не може бути на Святий вечір вдома.
На Різдво Христове та й в селі сумно,
Майже в кожній хаті всі сидять журно.
Всі сумують і ридають,
Як вони си спогадають торішнє Різдво…
…Такі сніги та морози,
А ти, сину, милий Боже, мерзнеш на полю…
Коляду „Рождество Христове. По світі сумно” відродили аматори із Ріпинців на Бучаччині. Вона нагадує про інші, ближчі до нас події. „Це коляда часів визвольних змагань українського народу про те, як мордувалися наші українські патріоти по тюрмах, таборах, лісах і не мали можливості святкувати з родиною Різдво Христове”, ‒ сказав керівник хору Василь Фарбота.
Своє негативне ставлення до радянської влади народ вилив у пісенній творчості з перших років її становлення на західноукраїнських землях. Сатирично змальовує Сталіна, якого називає Іродом, недобрими словами відгукується про компартію, комітет державної безпеки.
Бентежними, емоційними є повстанські пісні, які розповідають про „сумний святий вечір”, як „закували у кайдани нашу неньку Україну”, про народного захисника Степана Бандеру. Хвилюючими варіантами розійшлися різдвяні твори вояків Української Повстанської армії. Вшановуючи народження Ісуса Христа, упівці бажали Україні щасливої долі. А на мелодію коляди „Небо і земля” співали :
Христос родився, в Бога воплотився,
Бог Правди й Любові здійме всі окови,
Зішле Свободу нашому народу, зітне голову Іроду.
Богдана СЕНЕНЬКА, провідна методистка обласного методичного Центру народної творчості
