Після початку вторгнення отець Олексій став драйверм такої ініціативи. Він знаходив власників покинутих та зачинених будинків села Шушківці на Тернопільщині, брав у них дозвіл селити туди переміщених осіб, ремонтував ці помешкання разом із жителями села і відчиняв двері для родин Сходу та Півдня.
Телеведучий кулінарного шоу “Обережно смачно”.
Ми продовжуємо показувати красу Української Церкви через її людей. Днями в тернопільських медіа пройшла новина, що відомий в Галичині священник усиновив третю дитину, Максима з місцевого інтернату. Сотні вітань, які отримав отець Олексій у Фейсбуці ще раз показали, що життя священника завжди у фокусі уваги і завжди є проповіддю.
Отець Олексій ще працює у місцевому агрохолдингу, тож сам робить пожертви для підтримки армії. А керівництво компанії, знаючи репутацію отця, охоче жертвує на його соціальні ініціативи.
Цікаво, що на другий день перебування у новій родині всиновлений в кінці березня Максимко знову потрапив у об’єктиви камер. Родина отця Олексія (а старший син вже одружився і має дитину) оголосила збір і зібрала кошти на fpv-дрони. За добу відомому священнику-блогеру вдалося зібрати солідну суму.
Окрім того, о. Олексій разом з синами пожертвували власні кошти на дві “пташки” помсти за зруйновану росіянами Україну.
Ці дрони батько о. Олексій присвятив своєму третьому сину і подарунок ЗСУ родина передала армії саме в день народження Максима. Чи не прекрасний урок для прийомної дитини, у новій родині: не лише прийняти вітання, а самому зробити подарунок своїй армії?
Далі пряма мова священника.
Моя онлайн-парафія — різні люди з різних міст України і світу, є з Канади, Америки, Португалії, Іспанії. Бо наші українці розкидані. Але там не лише православні, там є протестанти, адвентисти, п’ятидесятники, і православні, і католики. Це переважно українці.
У селі, де я мешкаю, до війни була неповна сотня жителів.
Мені неодноразово пропонували кращу парафію, бо село на межі виживання. Але мені шкода залишати їх. Кому вони потрібні? Школи немає. Пошти немає. Магазину в селі немає. Є одна церквушечка. І я рухаю село (обидва села, де служу), роблю вечори християнських пісень. До війни влаштовував перегляд кінофільмів під відкритим небом, нічні молитви, ранні. І мені виходить. Люблю фотографувати старих – для пам’яті, молодих, щоб колись бачили, якими були.
Те, що було вчора – то вже історія, що буде завтра – ми не знаємо, тому треба жити сьогодні і трудитися на догоду Господу. Коли я роблю добре для людей, то роблю добре для Бога.
Я хочу і свідчити, і казати. Всі, хто слухають мої проповіді та разом моляться, то все реальні живі люди, які долучаються до ефірів і ходять до церкви. Там і мої жителі села (де я служу) Шушківці, Білозірці, бабусі, яких діти зареєстрували в Фейсбуці та Інстраграмі, тут жителі нашого краю, які приїжджають потім на мої парафії в Шушківці. Якось мої знайомі сказали: ми дивилися ефір всією родиною і коли ви сказали: обніміть одне одного, то ми почали обніматися аж до сліз.
Людина шукає Бога на всіх етапах життя. Але завдяки соцмережам молодь не є без Бога, навіть коли ще не є в Церкві. Не в храмі, але не без Бога. Мені важливо, щоб у них був хоча б такий мінімум: вони були в єдності з Богом та Церквою, не чинили беззаконня. Мої 16 тисяч підписників в Інстаграмі — це ті самі люди.
Ростити дітей непросто. Не будете обманювати. І у мене були моменти подратування і конфлікти.
Але є молитва, спілкування, постійний діалог. Чесно скажу, я зранку просинаюся, а потім кажу: Боже, в твої руки віддаю тих дітей. І що би вони не зробили, я знаю, що Бог приглядав.
Заповідь Божа гласить: «Люби ближнього, як самого себе». Я люблю себе, хай навіть і говорять, що це, можливо, демонстративність. Але як можна любити ближнього, не полюбивши себе? Як нести людям світло душі, якщо ти сам в темряві і сумний? Так, я люблю фотографуватися, знаю, як потрібно позувати до фото. Думаю, що таке мистецтво легко опанувати, а настрій воно приносить неабиякий. Християнин має бути щасливим.
На фото отець Олексій з онуком.
