Шмуель Йосеф Галеві Чачкес, що став Агноном
На землях від Серету до Збруча проживали й досі проживають представники кількох народів. Цікаво, що талановиті письменники відомі як серед корінних українців, так і євреїв, і поляків. Місто Бучач подарувало світові лауреата міжнародної Нобелівської премії з літератури Агнона Шмуеля Йосефа Галеві. Його справжнє прізвище – Чачкес. Ім’я Шмуель походить від пророка Шмуеля.
Майбутній єврейський письменник-романіст, лауреат Державної премії Ізраїлю у 1954 та 1958 роках, член Академії мови Ізраїлю народився за часів Австро-Угорщини 17 липня 1888 р. в сім’ї заможного торговця худобою, знавця єврейської релігійної літератури, хасида, рабина у Чорткові Шолома Мордехая Леві Чачкеса та освіченої, начитаної Естер Фарб. Їх син навчався в хедері (початкова школа), студіював Тору, Талмуд мовою іврит під керівництвом батька, вільно розмовляв польською, українською, німецькою. У 16 літ був постійним автором краківської газети «Аміупс».
У 1906 р. переїхав до Львова, де друкувався у єврейських газетах, а 1907(8)-го – до Палестини, де проживав до 1912-го.
У 1919-1920 р. Естер Маркс у Берліні стала дружиною уродженця Бучача, Шмуеля Чачкеса. У своїх листах прозаїк називав її «любою Естермейн». Подружжя виховало двох дітей – дочку Ему(о)ну Чачкес-Яроні та сина Шолома.
На батьківщину з Палестини Чачкес повернувся вже відомим прозаїком. З 1924 псевдонім Агнон (мовою іврит – «покинутий») письменника Ш.Й.Чачкеса став його офіційним прізвищем.
Року 1913 він переїхав до Німеччини, де перебував до 1930 р. Тут, у Гамбурзі, під час пожежі згоріли його рукописи та майже 4-тисячна бібліотека.
Продовжував писати художні твори, читав лекції з єврейської літератури, захопився кращими творами світової класики. Майстрові пера допомагав видавати твори меценат, комерсант Шокен Залман.
У 1924 р. Шмуель Агнон повернувся знову до Палестини, 1929-го відвідав Бучач, 1930 – Європу, де в Гамбурзі під час пожежі згоріли й два томи спільної з уродженцем Галичини, єврейським філософом М.Бубером праці «Історія галицького єврейства». Того ж року знову відвідав Бучач, Львів, Тернопіль, Залізці, Золочів, Броди, де проживали єврейські громади.
В останні роки життя письменник став в Ізраїлі національним кумиром. Недалеко його будинку з ініціативи мера міста почепили табличку: «Дотримуйтеся тиші! Агнон працює!» У 1931 та 1951 р. письменник відзначений премією ім. Бялика. Був Почесним громадянином Єрусалиму.
Помер 82-річний прозаїк від серцевого нападу 17 лютого 1970 р. в Ізраїлі (м.Гдера). Похований на цвинтарі на Оливковій горі. В його помешканні відкрито меморіальний музей.
Архів письменника зберігається в Єврейській національній та університетській бібліотеці в Єрусалимі. Грунтовна бібліографія творів письменника опублікована І.Арноном в 1971 р., а І.Давид наступного року видав вичерпну бібліографію книг і статей про нього.
Дочка письменника Ему(о)на з чоловіком відвідали м. Бучач у жовтні 1996 р., його внучка Яель Блау – в 2010. Вона – керівник музею дідуся в Єрусалимі. Провела цікаве дослідження: рідне місто Агнона – Бучач у його творчій спадщині згадується аж 1790 разів.
Від дитячої пісні – до реалістичних романів
У Галичині майбутній класик єврейської літератури прожив два десятиліття, де написав, починаючи з дитячого віку, та опублікував з 1904 р. близько 70 різножанрових творів – вірші, оповідання, нариси, дитячі казки, літературні обробки легенд, притчі, повісті, романи. Він писав спочатку на ідиш, а потім перейшов на іврит (перша книга цією мовою – «Все владнюється», 1912).
З його слів, у «п’ять років…написав свою першу пісню». В 1903 р. опублікував твори в журналі «Оглядова вежа», тижневику «Єврейський будитель» та у газетах Бучача, Коломиї, Львова.
У Палестині вийшли у світ його повісті «Скручене все одно колись вирівняється» й «Покинуті дружини» (1907), оповідання «Агуни» (1908), 2-томний роман «Весільний балдахін» (опубл. в 1981, в якому він описав пригоди бідного хасида, який мандрував Східною Галичиною в пошуках грошей на посах трьом своїм дочкам).
Реальні факти із життя євреїв Галичини змальовано Агноном також у творі «Танок смерті» (1911, опублікований у Палестині), в оповіданні «Бартка Довбуша», в якому автор переповів гебрейську легенду про напад опришків на Коломию, романах «Видання заміж», «На морській глибині», у творах «Старі й молоді разом».
У творі «Видання заміж» реалістично зображено життя галицької єврейської бідноти.
У романі «Гість на одну ніч» (1938-39) письменник після відвідин Галичини змалював життя свого народу та побут і звичаї українців. Герой цього твору у роки після Першої світової війни у зруйнованому галицькому містечку усвідомив істину, що старе життя назавжди втрачене і вже ніколи не повернеться.
Його перу належать книги «Оповідання та казки» (1921), «У колі праведних» (1921, в розділі «Польща» описав життя Галичини»), «Біля затвора» (1922), «Історії легенд» (1922, усі – в Гамбурзі), «Проста історія» (1935) та «Нічний постоялець» (1939), в яких описав свої враження від поїздки в 1929 до Бучача. Перу майстра прози належать й книги «У мирі та спокої», «Книга буття», «І ті та інші», «Зовсім недавно», «Ідо та Айнам», «Лише вчора» (1945) та інші.
Популярності письменника в світі сприяло те, що його книжки виходили в світ німецькою та англійською мовами.
У 1931 р. опубліковано 4-томне видання творів Ш.Й.Агнона, у 1953- сім томів, а в 1962 – восьмий.
На стиль майстра пера помітний вплив мала творчість українських і світових письменників та фольклор.
Письменник з Бучача в 1966 р. першим з івритомовних та їдишемовних ізраїльтян відзначений Нобелівською премією «за глибоко оригінальне мистецтво оповіді, навіяне гебрейськими народними мотивами».
У восьмитомнику творів Агнона було поміщено повість «Старі й молоді разом» (1923), роман «Видання заміж» (1930), повість «Проста історія» (1935), «Недавно» (1946-47), «Гість на одну ніч» (1964), збірку «Двадцять одно оповідання» (1970). Року 1998 у світ видано й зібрання творів Агнона у 9 томах.
Окремі його твори поставлено на сцені.
У Харкові українською мовою вийшов у світ «Нічний постоялець» (2012).
Американський критик Роберт Альберт, розглянувши творчу спадщину письменника, зауважив: «Не втрачаючи духовного зв’язку з минулим.., він дотримувався переконань, що такий зв’язок необхідний і його можна досягти». Літературознавці відзначають, що проза мистця віддзеркалює глибокі психологічні та філософські проблеми його покоління.
Вшанування пам’яті
У Бучацькому краєзнавчому музеї зберігаються фотографії, документи, твори Ш.Й.Агнона. На його малій батьківщині встановлено пам’ятник лауреату Нобелівської премії, його ім’ям названо вулицю, відкрито меморіальну таблицю з барельєфом обличчя письменника.
Із 1991 р. в Тернополі щорічно проводять в День ім.Нобеля (10 грудня, національне свято Швеції) Тернопільські нобелівські читання, в яких беруть участь представники з Королівства Швеція, України та сусідніх держав. Від 2002 р. у Тернополі діє Асоціація нобелівських студій, яка популяризує нобелівських рух (Ю. Ковальков, В. Ханас, М. Андрейчин, П. Бубній, З. Бабій, В. Уніят, М. Довбенко та ін.). У жовтні 1996 р. Французька телекомпанія знімала у Бучачі документальний фільм про Ш.Й.Агнона, а в 1998 – у Бучачі, Львові, Золочеві знову зафільмовано фрагменти документальної стрічки «Агнон» із серії «Письменники століття» (режисер Е.Шуракі), яку в 1999 відзначено першою премією на фестивалі в Палермо (Італія). Цього ж року в Тернополі побачило світ видання «Шмуель Йосеф Агнон – лауреат Нобелівської премії: Літературно-краєзнавчий збірник».
У 2002 р. в місті на берегах Серету відбулися 11-ті Тернопільські нобелівські читання, які були присвячені Агнону. На них було репрезентовано твір письменника «Бучач. Обітована земля його серця», який перекладено українською мовою, та бібліографічний покажчик літератури про нього. Надзбручанці видають «Вісник Асоціації Нобелівських студій».
Свого часу в Надзбруччі опубліковано уривок із роману «У середині морів», промову, виголошену під час вручення Нобелівської премії, спогади «Бучач, моє родинне місто» (2003), статті про Агнона письменника Б.Щавурського, журналістів П.Бубнія, Л.Левицької, В.Собуцької, краєзнавців Ю.Ковалькова, О.Левченка, Е.Бергера (Київ) та ін. Цікавим є бібліографічний посібник «Вони прославили наш край» (Т., 2002), де є матеріали про лауреата Нобелівської премії Ш.Й.Агнона. Свої вірші майстрові пера Агнону присвятили тернопільські поети П.Тимочко та Б.Щавурський.
Майбутнє – за українськими письменниками
Хоч українців за громадянством серед Нобелівських лауреатів у літературі ще немає, та Україна є батьківщиною 8 лауреатів цієї престижної премії. 2015 р. Нобелівську премію отримала білоруська письменниця, публіцистка, уродженка м. Івано-Франківська Світлана Алексієвич. Цікаво, що кандидатами на Нобелівську премію в 1930-х роках були українські письменники Улас Самчук з Рівненщини (роман «Волинь») і Володимир Винниченко з Херсонщини (роман «Сонячна машина»), але основну роль зіграли не відсутність талантів у наших співвітчизників, а проблема перекладів творів і їх рекламування.
Вірю, що твори майстрів пера України про героїзм військових у боротьбі за волю країни на фронтах війни з російським агресором отримають скоро й міжнародну премію Нобеля… Їх подвиг на всі континенти розрекламувало саме життя.
Іван БАНДУРКА
