6 червня, традиційно відзначають День журналіста. З нагоди цього свята нам стало цікаво, якими були перші кроки у цій професії місцевих акул пера та ким би вони були, якби зорі зійшлись по іншому. Також, випереджаючи традиційні вітання тих, хто при владі, ми дали можливість журналістам самим побажати чогось чиновникам.
Наталія Мерхалієва:
Мені було дев’ятнадцять. У рідному місті Славута, що на Хмельниччині, відкривався новий канал і адміністрація оголосила конкурс телеведучих. У мене було мало шансів. Директор не хотів брати на роботу “зелену” студентку без досвіду. Однак головний редактор був невгамовним: “Вона добре дивиться в кадрі, у неї хороша дикція і тембр голосу, в ній відчувається характер – саме те, що потрібно для ведучої новин”. Він був переконливим. Навіть я повірила. Так розпочалася моя кар’єра журналістки та телеведучої.
Ніколи ні про що не шкодую. Роблю висновки, але не шкодую. Що ж до вибору професії, то як можна шкодувати про те, чим живеш. Робота – мій кисень.
А щодо розчарування, то я радше сказала б – неодноразово засмучувалась. Не можу змиритися з мізерною оплатою праці медійників. Дратує, коли панство з пишними гаманцями чи впливовими посадами ставиться до представників ЗМІ як до обслуговуючого персоналу. Прикро, коли резонансне журналістське розслідування навіть після гучного розголосу не змінює ситуацію. Я можу навести ще чимало прикладів для смутку і неоднозначних роздумів. Однак, на моє переконання, жоден з них не вартий того, аби полишити улюблену професію.
Якби не журналіст, то напевно, лікар чи юрист. Відчуваю в собі потенціал до цих професій. Якщо ж говорити про творчі напрямки, то це театральне або образотворче мистецтво. З новомодних професій мені до вподоби SMM-спеціаліст і психолог-тренер.
Журналіст може впливати на певні процеси лише спільно з громадськістю. Якби пафосно це не звучало, голос медійника чути лише тоді, коли він звучить в унісон з голосом народу. Одноосібно на разі в нашій країні журналісту важко використовувати свої важелі влади.
Хочу побажати представникам влади у День журналіста вітати професіоналів, а не приручених і жополизів. На сьогоднішній день, на жаль, відзнаки від чиновників – ляпас для журналіста, а не визнання.
Якби мені дали нагороду від ОДА чи міської ради, я б довго думала: “Де ж це я так накосячила?”
А найкращий подарунок від влади будь-якому медійнику – конкретика під час інтерв’ю.
