Коли випадає нагода ознайомитись із періодикою інших регіонів України, то завжди порівнюю кожен прочитаний екземпляр із тернопільською «Свободою», яку вважаю найкращою обласною газетою. Адже саме цей часопис вирізняється самобутньою стилістикою, публікує актуальну інформацію під егідою плюралізму, практикує публікацію аналітичних матеріалів. Така редакційна політика сприяє поширенню матеріалів громадянської освіти, головне завдання якої – доносити до широких верств населення об’єктивну інформацію, щоб на її основі кожен міг зробити власні висновки, обрати солідарну громадянську  позицію, а відтак і відповідний тип поведінки.

Серед нещодавніх аналітичних матеріалів мене заінтригував допис Ігоря Дуди «Війна в умовах демократії», що був опублікований у нещодавньому

№ 66. Тут автор розмірковує над проблемою консолідованого спротиву російському імперіалізму,  яку ігнорують егоїстичні представники заможних прошарків суспільства, а тому продовжують жити, ні в чому собі не відмовляючи. Причина такого стану вбачається у тіньовій стороні демократії «… яка, в ідеалі, передбачає високу суспільну свідомість»,  хоча у реальності її дуже багатьом бракує.

Журналіст констатує, що попри героїзм військових і добровольців, жертовну і самовіддану працю волонтерів  воєнним діям все ще не видно кінця-краю. Проектуючи наслідки Другої світової війни на сучасність, автор доходить висновку, що для прискорення перемоги необхідно перевести економіку країни на воєнний стан, а заодно, на певний час, вдатися до обмеження демократії.

Вкотре переконуюсь у високому професіоналізмі та ерудиції  І. Дуди, проте маю сумління навести інші вражаючі висловлювання, насамперед щодо запровадження режиму «воєнної економіки». Так, інвестиційний банкір Сергій Фурса стверджує, що така модель господарювання притаманна бідному тоталітарному суспільству на зразок  Північної Кореї. Якщо запровадити цей режим в Україні, то згідно закономірностей економічного розвитку військова економіка знищить  економіку звичайну і держава просто втратить здатність функціонувати. Чи в адміністрації Президента не знають яка кількість наших  кваліфікованих кадрів скористалася статусом біженців?

А, може, доцільніше забезпечити безперервну роботу підприємств Оборонпрому, щоб вони своєчасно виконували держзамовлення. Адже пам’ятаємо, як Президент Петро Порошенко разом із Прем’єром Арсенієм Яценюком урочисто анонсували фінансування проекту щодо виготовлення сотні сучасних вітчизняних танків «Оплот». Але відтоді  жодна бронемашина так і не надійшла  у військові частини …

Тож нам варто подбати, щоб читачі «Свободи» глибше і послідовніше зрозуміти сутність «тіньової сторони демократії». Тут у пригоді стануть висловлювання  авторитетного фахівця у галузі конституційного права, доктора юридичних наук, професора О. Ющика, який у статті «Народовладдя, спотворене Конституцією, або дещо про безсистемну «систему влади» в Україні» аргументовано стверджує: ««Демократія» взагалі – абстракція, яка не існує в дійсності без її конкретної форми: «ліберальної», «соціальної», «народної», «національної» демократії тощо. В Україні насаджується ліберальна демократія – антинародна за своєю природою і внутрішньо суперечлива за сутністю. Демократія, згідно з її класичним науковим визначенням, – це держава, яка визнає підкорення меншості більшості. Ліберальна демократія – «демократія навиворіт», вона є державою панування меншості, різних меншин (олігархічних, етнічних, сексуальних тощо). Україна і стала такою «демократією навиворіт». Тому нашим «інтелектуальним експертам» слід уже перестати «вішати локшину на вуха» задуреному суспільству і задуматися над тим, як саме повернути на шлях справжньої демократії і яка саме демократія потрібна Українському народові».

Розвиваючи думку, науковець зазначає, що стаття 5 Конституції України декларує: «Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування». Але для безпосередньої участі народних мас в управлінні державою бракує засад народної демократії. Цьому противиться політична еліта та привілейований клас чиновників високого рангу, які узурпували владу і вважають, що  цілком легітимно уособлюють державу, а тому безкарно розграбовують національне майно та природні ресурси. Байдуже, що це  провокує занепад виробництва,  ослаблення обороноздатності,  зубожіння населення  та суспільну напругу. Зрештою, саме сукупність згаданих ризиків створила сприятливі передумови для  чергової московської навали.

Я переконаний, що запровадження принципів народної демократії сприятиме обміну досвідом між регіонами, легалізує народну програму розвитку суспільства, яка узагальнить множину прогресивних приватних ініціатив, орієнтованих на  індустріальний розвиток держави з усіма випливаючими із цього вислідами. Насамперед необхідно забезпечити законодавчу легітимність широкій громадській ініціативі, що  має реалізуватися не стихійно, а за прописаною процедурою системи громадських експертиз, місцевих референдумів та Всеукраїнського референдуму за народною ініціативою.

Громадським активістам раджу взяти цю ідею на озброєння під час чергових парламентських виборів. Бо політичні партії, які направду дотримуються принципів народної демократії, не забаряться впроваджувати їх вже під час виборчих перегонів. Тож саме серед їхніх висуванців доведеться обирати найбільш гідних. А ті олігархічні партії, що  традиційно покладаються на необмежений медійний ресурс та на підкуп виборців вже час відправляти на смітник історії, разом із їхніми розпіареними ідейними натхненниками, а насправді безпринципними махінаторами, які зголосилися «служити чужим богам за ласки многі і немногі».

А щоб нас вкотре не заскочили нахрапом зненацька, то вже тепер маємо «перемити кісточки» усім довгожителям політичного Олімпу, аби пригадати тих, хто  роздмухував полум’я політики розбрату, хто форсував роздержавлення та «прихватизацію» стратегічних промислових гігантів,  чи то зловживав розпродажами стратегічного озброєння; був автором і реалізатором облудних марнотратних прожектів, чи то фігурував серед зловмисників резонансних корупційних розслідувань. Про усе згадане поміркуйте із однодумцями без зайвих зволікань,  починайте з 1-го грудня –  32–ї річниці Всеукраїнського референдуму про незалежність – величного  торжества національної свідомості та колективної взаємодії.

Василь НЕРУЧОК, начальник штабу з питань референдуму Лановецької  районної організації НРУ