Різдво та рідний край

У моєму дворі три дерева росло.
Приспів:Рай розвився, рай розвився,
Господь звесилився – Син Божий народився!..
Три дерева росли, три брати рубали.
Три брати рубали, церкву будували.
Приспів: Церкву будували з трьома куполами.
З трьома куполами, з трьома хрестами.
Приспів:А що перший купол, то Різдво Христове.
А що другий купол – Святого Василя.
А що третій купол – Святого Водохреща.
Приспів:

Ох, це омріяне слово «рай». Хто з людей після земного життя не хоче потрапити до раю? А у нас, на Тернопільщині, є свій Рай – село на Бережанщині. Власник земель Бережанського господарського ключа Адам Сенявський в середині 17 ст. оглянув вищезазначену місцевість і був вражений її красою і величчю природних ареалів. Його захоплення розділила з ним і дружина – Єва. Саме їй, з огляду на їх імена (Адам і Єва) й навколишню природну естетику краю, сяйнула думка цій безумовно райській місцевості дати назву Рай.

Колись місцевість на Чортківщині через красивий замок-палац, ландшафтний парк, оранжерею називалася Райгород, згодом вона стала частиною села Колиндяни.

До речі, поблизу с. Вербів, що на Підгаєччині був свій маленький Райок – таке наймення мав мальовничий хутір, у якому у 1949 р. було 16 дворів.

Та й що казати, якщо у нас є своя «земля обітована» – Галілея, так називався хутір поблизу с. Улашківці, що на Чортківщині де у 1952 р. проживало 4 особи. Нині поблизу села є лісовий заказник загальнодержавного значення «Дача Галілея».

Сьогодні Свята вечеря, зійде Різдвяна зірка і обійме своїм сяйвом люд та проголосить, що народився Ісус Христос. Тільки вже не побачать її мешканці хутора Зірка, що був у 1920–1940-х роках поблизу села Курдибанівка на Бучаччині. У березні 1946 р. там проживало кілька сімей. У 1949 р. мешканців виселили у східні області УРСР. У лютому 1952 р. залишилося 35 будинків, у яких вже ніхто не проживав. Нині на місці хутора – поле.

Ну а яка ж Свята вечеря без куті? Тож вирушимо у с. Маковисько на Козівщину, де візьмемо маку на кутю, а потім на Шумщину у с. Кутянка, де візьмемо її, щоб вистачило відразу на два святих вечора, або на Зборівщину у с. Розгадів на гору «Кутянська». Зрештою, хочете чогось вишуканішого, то помандруймо р. Кутянка, яка впадає у Вілію до однойменного села на Шумщині і отримаємо святвечір по-лемківськи – Вілія (Вилія, Велія). Дідух виготовимо на батьківщині духів предків у с. Духів, що на Кременеччині із зібраного врожаю у с. Урожайне, що на Борщівщині.

А як же Різдвяний вечір і ніч без Вертепу. Невже у Тернопільській області нема і не було жодного населеного пункту з такою гарною назвою. Що ж, спробуємо пошукати. В адміністративно-територіальному поділі Тернопільської області немає села чи хутори з такою назвою. Але як кажуть, хто шукає, той неодмінно знайде. Так, був хутір Вертеп поблизу села Лошнів, що на Теребовлянщині (де у 1952 р. в одному будинку проживало 3 особи), були хутори Вертепи поблизу сіл Заболотівка (1952 р. – 1 будинок, 3 особи) і Свидова (1952 р. – 5 будинків, 24 особи) обидва нині Чортківського району. І почнемо колядувати, але так як колись, наприклад, у 1930 р. для підтримки українського шкільництва у Тернопільському воєводстві було наколядовано 16785 злотих. Отож, варто запастися грошима, які можна взяти на хуторах Гриваки, нині у складі с. Шпиколоси, або Бакси поблизу с. Крижі – обидва Кременецького району.

Мандруємо далі. Звичайно, яка ж Різдвяна ніч без нечистої сили, пригадую Миколу Гоголя і його «Вечори на хуторі біля Диканьки». Так-так, є у нас цілий районний центр Чортків, а ще було село в Тернопільському районі Чортория, яке у 1964 році радянська влада перейменували на Миролюбівку, було на Шумщині село Голибіси, яке знову ж перейменували на Мирове.

Зранку у Дзвенигороді, що на Борщівщині і Звенигороді, що на Бучаччині весело задзвонять дзвони, які розженуть нечисту силу і сповістять: «Христос народився!».

…І розпочнеться Різдво. Є на Теребовлянщині мальовниче село з назвою Різдвяни. За переказами, назва походить від того, що тут ще у 1241 році на Різдвяні свята відбулася велика битва між військами Теребовлянського князя і татаро-монголами, від чого пізніше село назвали Різдвянами. Правда атеїстам дуже «різала» вуха ця назва і у 1964 році село перейменували на Світанок. Лиш, тільки у 1990 році населеному пунктові повернули історичну назву.

Звичайно, які Різдвяні свята без Пресвятої Діви Марії та ангелів. Є на Тернопільщині села Ангелівка на Заліщанщині (було перейменоване на Весняне) і Тернопільському райононі. Правда знайти населений пункт пов’язаний із Матір’ю Божою було важче. Але був на Заліщанщині хутір Богородиця, який належав до с. Голігради. У 1952 р. тут було 5 дворів, в яких проживало 22 особи.

В. К.