Приклад того, як можна навіть у теперішній складний час зберігати й відновлювати історичні пам’ятки, показали у селі Надрічне, що на Тернопільщині. Там дали нове життя дерев’яній церкві XVІІІ століття. І тепер Тернопільський обласний центр охорони та наукових досліджень пам’яток культурної спадщини хоче не просто розповісти про цей досвід, а й поширити його. А ініціатором доброї справи став парох Зеновій Бідула.
Пише Голос України.
Уже майже чверть століття він проводить служби у місцевій церкві. Хоча і не у тій старій св. Миколая, а у новій. Та все ж йому були добре відомі проблеми й історична цінність саме цього храму.
Ремонт розпочали ще за рік до широкомасштабного вторгнення ворога в Україну. Хоча тоді здавалося, що час теж не дуже вдалий, бо вирувала коронавірусна інфекція COVID-19. Але ж колись та потрібно було починати. Тож священник запропонував розпочати збір коштів.
У Надрічному хтось швидко відгукнувся на цю пропозицію, а хтось був переконаний, що в цьому немає доцільності. Але Зеновій Бідула стояв на своєму.
До ремонту церква св. Миколая здебільшого пустувала. Адже у селі була збудована нова, і там збиралися віряни. В таких ситуаціях старі церкви часто просто занепадають, але у Надрічному цього не допустили. В старому храмі св. Миколая почали здійснювати заупокійні богослужіння. Та з роками стало помітно, що покрівля починає протікати, руйнуються дерев’яні конструкції. Якби все залишалося так, як є, старовинна будівля могла б просто зникнути. Тому й виникла потреба захисту святині.
Як розповіли в обласному центрі охорони та наукових досліджень пам’яток культурної спадщини, рятівні заходи проводилися так, щоб зберегти автентичний вигляд сакральної споруди. При цьому повністю замінили прогнилу бляху на банях і піддашші. «В ідеалі мало б бути ґонтове покриття, — розповів отець Зеновій Бідула. — Але воно надто дорого коштує, зібрати кошти на нього селу було просто не під силу. Тож знайшли доступний варіант».
Проте на цьому ремонт не закінчився. Замінили прогнилі дошки й пофарбували фасад. На барабан головного купола, який був оббитий бляхою, зробили нове дерев’яне покриття, яке тепер має вигляд давнього зрубного.
Малі бані були в поганому стані, тому їх замінили, зберігаючи первісні форми. Але на усіх зберегли автентичні хрести.
Замість старих з’явилися нові вікна, але не пластикові, а дерев’яні. Їх разом із дверима пофарбовано жовтим кольором, щоб добре гармонував з фасадом.
Навіть з цього переліку видно, скільки всього довелося зробити. Та тепер оновлена церква в Надрічному може знову не тільки служити вірянам — її хочуть включити до туристичних маршрутів мальовничою Бережанщиною.
Адже історія її насправді цікава. Перекази свідчать, що церква була перевезена до Надрічного із Рогатина, що на Івано-Франківщині. А на одному з брусів зрубу вирізьблено рік будівництва — 1777.
Відтоді церква була місцем молитви для надрічанських селян до 1964 року, коли радянська влада закрила її. Пусткою вона простояла 35 літ, аж доки її не віддали в користування громаді УГКЦ.
Потім у селі збудували нову церкву. Але про намолену святиню ніколи не забували. Тож тепер у ній знову чути щирі молитви.
Ірина ПОЛЬОВА
