На Тернопільщині перша прийомна родина з’явилася в грудні 2005-го, а вже в липні наступного року відчинили двері й дитячого будинку сімейного типу. А от організувати форум прийомних сімей краю вперше зуміли нинішнього червня. Зініціював захід «Щастя дитини – зростати в родині» обласний благодійний фонд «Майбутнє сиріт» за підтримки місцевої влади.  160 осіб, серед яких 82 дітей, стали учасниками форуму. Зібралися батьки-вихователі, вихованці прийомних родин, представники соціальних центрів і служб у справах дітей і сімей, доброчинних і громадських організацій, студенти кафедри «соціальна робота» Тернопільського національного педуніверситету ім. В. Гнатюка. За мету ставили обʼєднання зусиль, ресурсів державних органів влади, доброчинних структур, центрів соціальних служб, батьків у розвʼязанні проблем, з якими стикаються такі родини.

У самостійне життя

Інституцію прийомних родин, будинків сімейного типу на Тернопіллі розпочали розвивати з грудня 2005 року. Як зазначив на форумі начальник служби у справах дітей Тернопільської ОВА Ростислав Дрозд, відтоді за останні 16 років з цих лав у самостійне життя вийшли 233 хлопців і дівчат. Нині в краї діє 88 прийомних сімей, де виховують майже 150 дітей-сиріт і дітей, які позбавлені батьківського піклування. На початку цьогорічного квітня в області також нараховували 15 дитячих будинків сімейного типу, де знайшли батьків і родинний затишок 106 діток. Безумовно, що є  серед них і діти з особливими потребами. Варто зазначити, що торік  в області відчинили двері два дитячі будинки сімейного типу, створили й три прийомні родини. Одна така сімʼя організувалася нинішнього року.

Примітно, що до початку цьогорічного травня з Тернопільщини за межі країни виїхали вихованці трьох дитячих будинків сімейного типу, а це 18 хлопчиків і дівчаток, чотири прийомні родини (пʼятеро дітей).

Уже 17 років на Тернопіллі існує благодійний фонд «Майбутнє сиріт». Андрій Назаренко – його засновник і директор – об’єднав навколо себе випускників інтернатських закладів. Що таке, власне, інтернат і прийомна родина, Андрій знає дуже добре, тож стверджує про велику різницю в царині виховання та соціалізації в них дітей. Коли Андрію було 11 років, потрапив у прийомну родину у США. Ця сімʼя стала для нього поштовхом в житті щось змінювати, робити, мотивувала до добрих справ. Гадав, що тут нарешті знайшов справжніх батьків. Але в Україні розпалився тоді великий скандал, навіть відкрили кримінальну справу щодо вивезення дітей за океан. Доброчесні американці змушені були повернути Андрія та ще деяких маленьких українців додому. Після американського життя Андрій Назаренко потрапив знову в інтернат. У старших класах на канікули його забирали люди доброго серця, але восени він знову повертався. Зі своєю американською родиною, перебуваючи в інтернатських стінах, не поривав звʼязків, листувався, потім став її відвідувати.

У 24 роки разом з випускниками інтернатів Андрій Назаренко зареєстрував благодійний фонд «Майбутнє сиріт». Взявся писати листи закордонним доброчинцям, складати проєкти, шукати для їх втілення матеріальне підґрунтя. Головною тодішньою турботою фонду була Коропецька школа-інтернат. Відтак перейнявся соціалізацією випускників інтернатів, започаткувавши програму «На порозі самостійного життя». 2019 року доброчинці допомогли цій громадській організації придбати триповерховий будинок у селі Петриків, що межує з Тернополем, та створити тут ресурсний центр, в якому нещодавні інтернатівці  можуть отримати допомогу  – матеріальну, консультації щодо житла, працевлаштування, юридичні, інші. Є серед цих випускників інтернатських закладів і такі, які хочуть розпочати власну справу, тож їх спочатку спрямовують у школу бізнесу, опісля вони репрезентують свої ідеї, проєкти, на втілення яких «Майбутнє сиріт» шукає фінансування. Торік різного штибу допомогу в ресурсному центрі отримали 84 випускники інтернатів.

Серед інших напрямків роботи Тернопільського обласного благодійного фонду «Майбутнє сиріт» – також соціалізація дітей (підготовка їх до самостійного життя, вчать навіть, як готувати їсти), матеріальна та інформаційно-консультативна підтримка прийомних родин і дитячих будинків сімейного типу, оздоровлення хлопчиків і дівчаток. Торік зуміли разом з доброчинцями організувати відпочинок 55 дітей у таборі в мальовничому місці біля села Скоморохи Золотопотіцької селищної громади, що розташувалося над річкою Стрипа. Теперішнього літа прагнуть, аби тут оздоровилися 40 діток.

Через війну на Тернопільщину приїхали й прийомні сімʼї зі сходу країни. Тож ця громадська організація опікується нині чотирма такими родинами переселенців. Скажімо, Олена Мехедько, крім рідного сина, виховувала у с. Велика Новосілка Волноваського району на Донеччині ще семеро прийомних дітей. Усі разом переїхали до селища Козова на Тернопіллі торішнього березня, де згодом прийняли до своєї родини ще троє дітей зі Словʼянська. Пані Олена взяла участь у форумі, на якому  серед низки проблем, на які мала б звернути увагу влада, йшлося й про те, щоб громади мали юридичний механізм підтримувати прийомні родини.

Мати 22 дітей

«Для дітей, які живуть у прийомних родинах, ви, батьки, будете хорошим прикладом і натхненням на все їхнє життя», – так, вітаючи учасників форуму в онлайн-режимі, зазначив виконавчий директор ґрантових програм Глобального фонду для дітей Джозеф Беднарик (США). Він пʼять років прожив на заході України та в її столиці. Понад 10 років співпрацює з фондом «Майбутнє сиріт».

Любов Бальчос із с. Залісці Шумської міської громади виховує семеро рідних дітей. Здається, клопотів – невпрогорт. А тут раптом 2006 року погодилася однією з перших на Тернопільщині на пропозицію служби у справах дітей створити дитячий будинок сімейного типу. Каже, спонукала до цього обітниця. Маленька Любина донечка мала ваду серця, лікарі не вселяли впевненості в тому, що дівчинка виживе. Батьки дали обіцянку Богові: якщо дитина виживе, то зроблять якусь добру справу, хоча не відали, яку саме. Доньку успішно прооперували в Національному інституті серцево-судинної хірургії ім. М. Амосова. І коли ж подружжю Бальчосів запропонували виховувати прийомних дітей, вони охоче погодилися. За допомогою американських доброчинців викупили дитячий садочок у рідному селі, відремонтували його. Згодом у цій оселі поселилися ще пʼятеро хлопчиків і дівчаток. На  жаль, чоловік Володимир 12 років тому пішов у вічність. Але пані Люба продовжила шляхетну справу самотужки. За всі роки такої діяльності Любов Бальчос назвали матірʼю 22 своїх і прийомних дітей. Деякі з них уже стали дорослими, створили власні сімʼї, хтось  мешкає в Україні, а хтось – в Іспанії та США. Одначе завжди на зв’язку з мамою Любою, навідуються у гості.

Двох випускників уже має і монахиня – сестра Йосафата (Воробей) з м. Чортків. Понад десять років тому вона взялася, як каже, допомогти одній родині покращити житлові умови, рівень навчання дітей. Тож навідувалася до цієї сімʼї. Через якийсь час треба було вже створювати прийомну родину. Так 2012 року стала виховувати пʼятеро хлопчиків і дівчаток. Чотири роки тому відкрила дитячий будинок сімейного типу, де знайшли прихисток і любов десятеро діток. Треба сказати, що всі вони мають біологічних маму чи тата,  позбавлених батьківських прав. Сестра Йосафата тримає з ними всіма звʼязки, приймає їх, коли ті навідуються до своїх синочків чи донечок.

Микола ШОТ

На світлинах:

Туляться діти до своєї матері-виховательки Любові Бальчос;

Голова обласного благодійного фонду «Майбутнє сиріт»  Андрій Назаренко вітає учасників форуму та окреслює питання, які винесли на обговорення;

Сестра Йосафата (Воробей) з м. Чортків зі своїми вихованцями