Світлодайний простір поетичноного Слова

Галина Кухаришин. Душа, заримована у слово. Поезії. – Вінниця: ТОВ «ТВОРИ», 2023. – 104 с.

 

Душа, заримована в слово,
ти, думаєш не болить?
Ти бачиш вінок калиновий,
а він, мов терновий, – кровить.
Душа, заримована в слово,
ховала сльозу між рядки.
Галина Кухаришин

Кухаришин

Обдаровані особистості відрізняються від інших характером рішучості та визначеності. Вони чітко усвідомлюють, що хочуть висловити незалежно чи буде це проза, чи вірш. Головне питання в тому, що саме розуміємо під талантом і як підібрати ключ, щоб його розкрити. Я вважаю, що талант – це вогнище, яке потрібно спочатку розпалити, а потім щоразу, підкидаючи поліна,  не давати затухнути. Дуже важливо зрозуміти, що тільки щоденний труд допомагає відшліфувати свої здібності, вміло використати для себе і для людей. Та, на превеликий жаль, вдається це не всім і не відразу.

Поетичний небозвід  Тернопільщини багатий яскравими і неординарними особистостями. До таких належить Галина Кухаришин, яка народилася 28 травня 1972 року в селі Хоробрів Козівського району. Пані Галина членкиня літературного об’єднання при ТОО НСПУ. У її творчому доробку поетичні збірки: «Життєдайна любов» (2021), «Зацілована дощем» та «Не біймось, а биймось» (2022).

Тримаю в руках нову поетичну збірку «Душа, заримована в слово», редактор Володимир Кравчук. Обкладинка книжки приваблює оригінальністю. Клаптик папірусу, ніби символізує часточку душі авторки, яку вона заримувала у слово. А назва? Що хоче сказати пані Галина, прикривши оголену суть? Це збірка сугестивної лірики, відрухів серця, мінливих душевних станів, що супроводжуються криком наболілої душі.

Обійшла пів світу, шарпана вітрами,
Все шукала щастя у чужім краю
Та найкраще вдома, там де квіти мами.
З них черпаю сили, з них наснагу пю.

 Вірші відразу впадають у душу, залишаючи в ній віддзеркалення світлого поетичного мовлення – без фантазування та зайвих прикрас, що приваблює читача лаконізмом, з якого б’є джерело любові, добра, людяності. Письмо поетеси уособлює життєву сутність – найвищі моральні цінності. Своїм поетичним словом літераторка закликає до духовності, ніби промовляючи до нас проникливими рядками, які западають у душу. Велику увагу приділяє образу Творця, просить подарувати їй прозріння і позбавити від сумнівів, тим самим наближаючи читача до чогось вічного і рідного.

Ступаю, Боже, на Тавор в юрбі.
Іду услід, щоби не збитись з кроку.
Та чи підтримаю Тебе в ганьбі,
Коли, мій Боже, ступиш на Голгофу?..

 Поетеса чітко розмірковує над етичними та гуманітарними проблемами, що переповнюють соціум. А це спонукає до аналізу та духовного відродження, адже Україна так потребує цього. Тому ми повинні виховувати духовні особистості, дбати про те, щоби діти змалечку отримували правильні орієнтири. Тільки тоді матимемо сильну, свідому молодь, яка буде чітко себе позиціонувати громадянами, що шанують свою державу, батьків і традиції, а це і запах у хаті свіжого сіна, яке символізує народження Ісусика, вечеря, бренькіт дзвіночка, що супроводжує колядників;  святість Йорданської води, яка  допомагає очистити душу; безцінне багатство – хустина – одвічний святий оберіг. Замість легковажного ставлення до життя, завдяки духовним істинам, швидше відновиться нація, яка матиме  сформований світогляд.

І хоч інколи зустрічаються порушення силаботонічних канонів – авторка майстерно згладжує прогріхи, мудро наближає читача до тремкої духовної ліричності, щемно торкаючись української душі.

Знайомлячись з поезію Галини Кухаришин, читач має змогу відчути дивовижний світ, у якому ми всі живемо. Це розкішний храм Краси, у якому є трави, квіти, грози, дощі, спека та морози. В цей казковий світ, який сприймає лише вона, вміло вплетений образ найдорожчої людини на землі – Матері:

Мальви коло хати у моєї мами,
Наче обереги… Душі пращурів…
Тягнуться до неба, сіяні рядками.
Спогад той далекий серденько зігрів…

Поетичне полотно пані Галини інколи виблискує метафоричним сяйвом, що надає вишуканості й оригінальності віршам: «Розмірено день димить», «Туман заховався під стріхою», «Розпатлав вітер срібні коси», «Встелить білі сувої світанок», «Хмари одягнули жупани», «Натягнули шапочки жоржини», «Небо вкрилось знощеним сукном», «Сорочку скинув день», «Світанок народився в павутині» та інші.

Блукаючи калейдоскопом слова талановитої поетеси, де спокій поряд з пристрастю, замислюєшся, наскільки світ іще незвіданий, незнаний. Він ніби оживає у її творчості і напуває душу високим й негаснучим вогнем – Віри, Надії, Любові.

Тема кохання, яке переплітається з розчаруванням, займає вагоме місце у творчості літераторки:

Нерозділене кохання
душу стомлену ятрить.
Тихе самопоїдання:
ані вмерти, ані жить…

Варто відзначити вірш «Пристрасть». Яка глибина думки і слова! Поетеса ніби дихає в унісон зі своїм літературним героєм (художником), передаючи почуття:

І тіло у вогні просило про любов…
І пензель завмирав від дотику німого,
Неначе оживав, звільнявся від оков
І прагнув відчуття отого неземного…

 Аналізуючи творчість пані Галини, приходжу до висновку: скільки в ній повчального!  Ця величина думки приходить з літами, досвідченим органічним чуттям онтологічної повноти земного й духовного наповнення людського єства. Авторці притаманне реалістичне світобачення, що надає оригінальності  письму. Її поезія сприймається легко. Це світло щирої і доброї душі. Та щоб досягнути успіху у  будь-якій справі, варто прислухатися до французького письменника Мартена дю Гар, який сказав, що без праці талант – це феєрверк: на мить засліплює, а потім нічого не залишається. То ж побажаймо пані Галині творчого натхнення, віри в себе, бо я щиро переконана, що її творчий потенціал потужний і ще далеко не вичерпаний і він примножуватиме світлодайний простір майстерного віршування.

Василина ВОВЧАНСЬКА

Поширити:

Post Author: Diana