Сьомого липня наші предки відзначали свято Купала. Це дне із основних чотирьох обрядових свят давніх українців, безпосередньо пов’язаних з культом Сонця.
Працівники Тернопільського обласного краєзнавчого музею Віра Шумська та Олег Гаврилюк розповіли про давні традиції наших предків та як вони відзначали це свято.
«Його наші предки відзначали в час літнього сонцестояння, яке називали «воротами людей» або ж «воротами пекла», а їх владикою вважали Семиярила – бога літнього розквіту вогню-сонця.
Вони вірили, що у Купальську ніч, з 23 на 24 червня, відбувається його шлюб із богинею води Даною. Також саме тоді, коли вся природа буяє зеленню, бог молодості, родючості та шлюбу Купало скріплює любов’ю серця неодружених молодих хлопців та дівчат, які шукають собі пару.
Земля-мати на цьому святі має найбільшу чародійну силу, яку віддає всім, а вогонь і вода мають велику життєдайну, очисну і цілющу силу.
Наші пращури ще з давніх-давен вклонялися Сонцю, у зв’язку з чим арабський письменник Хст. Аль-Масуді називав їх сонцепоклонниками. В апокрифі ХІІ ст. «Ходіння Богородиці по муках» серед інших богів теж згадується бог Сонце. У церковно-правовому документі середини ХVІ ст. «Стоглаві» досить докладно описується поклоніння Купалові.
У Густинському літописі (1670 р.) вважається, що він був богом земної родючості і з осудженням характеризуються обряди Купальської ночі, як бісівські: «…з червня 23 дня, звечора збирається простолюд обох статей, плетуть собі вінки з духмяних трав або з коріння і, підперезавшись перевеслом, розпалюють вогонь, інколи ж ставлять зелену гілку і, взявшись за руки, бігають навколо вогню, співають пісень, примовляючи Купалом; потім через той вогонь скачуть, тому бісові віддячуючи себе».
З історичних джерел відомо, що богу Купалу наші предки приносили в жертву хліб – головний плід землі, а на купальському вогнищі спалювали коней та інших тварин, які символізували Сонце.
Також запалювали колесо та скочували його в річку: адже після повороту Сонця на зиму воно опускається з небесної вершини, а його палюче проміння гасить осінній дощ. Кострища в цю ніч завжди запалювали живим вогнем, який видобували сухим тертям пошановані старші люди.
З введенням християнства на території України-Русі у цей день православна церква встановила свято Різдва Івана Хрестителя. Але народ об’єднав ці два свята, язичницьке та християнське, в одне – Івана Купала і саме його ми святкуємо до сьогодні 7 липня (за новим стилем).
Купальські обряди, які здійснюються вночі напередодні Івана Купала, складають обрядовий комплекс, який включає
- збір трав і квітів,
- плетіння вінків,
- прикрашання зеленню будівель,
- розпалювання багаття,
- знищення опудала,
- перескакування через багаття,
- обливання водою,
- ворожіння,
- вистеження та знищення відьми і т. ін.
Основним змістовним стержнем цієї обрядовості є мотив вигнання, випровадження нечистої сили, яка, за народними уявленнями, особливо небезпечна саме у цей час, коли мають волю всі таємничі сили природи, у тому числі і нечисті.
Наші пращури вважали, що саме у загадкову та чарівну. Купальську ніч, коли добрі духи замагаються за долю людини зі злими силами аж до третіх півнів, можна на цілий рік охоронити себе і своє господарство від різної нечисті.
У народі відомі повір’я про те, що відьми у цю ніч злітаються “на деревину, на тополю високу», або ж летять на свій шабаш до Лисої гори.
Найбільш типовий спосіб знищення відьми – спалення у вогнищі. З цією метою спалювались спеціально виготовлені ритуальні предмети – символи купальського обряду: опудало, зрубане і прикрашене деревце, пучки гілок, квітів, зелені, закріплені на палках і т. д.
Опудалам давали імена: Відьма, Купала, Мара або Іван, Дід, Чорт.
Серед побутових предметів символами чи атрибутами відьми вважали колесо, борону, віник, старе взуття. Ці речі також підлягали спаленню.
Супутні дії ігрового і магічного характеру також мали за мету вислідити, впізнати, відлякати, знешкодити відьму чи захиститися від неї. Для цього кип’ятили на вогні цідилку з голками, щоби завдати їй болю і заставити прийти до вогнища; відлякуючи нечисту силу, бігали з факелами, створювали сильний шум биттям у сковорідки, коси, стріляли, голосно кричали; скородили бороною дорогу, щоби впізнати по слідах відьму і т.п.
Навіть перескакування через купальське вогнище могло бути використане для розпізнавання відьми: дівчину, яка не змогла виконати цей ритуал, вважали відьмою».
На фото представлено феєричне дійство, що відбувалось у Тернопільському краєзнавчому музеї «Літня обрядовість на Тернопільщині: майбутнє традицій».
