Святвечір… Коли уся історія роду приходить до хати…

Свічка горіла. Жовтий віск поволеньки стікав на підсвічник. Свічка горіла, язик вогника хитався, скакав з боку в бік. Здавалось, то дихали предки з усіх кутів, з усіх шпар. Їх так багато прийшло до хати, шо подихами збивали свічу. І хата ніби наповнилася спогадами, колєдками, музикою, пострілами, вибухами, москальською лайкою, повстанською піснею і голосінням жінок. Вся історія роду ввійшла в хату…

Свіча горіла, тіні ховалися за образи й розчісували дідуха. На столі стояла Кутя, краплики, узвар, Святвечір завмер за столом. Сумний Святвечір.

Іван з Марійов, як сироти, сиділи за столом і їли насилу, і пили насилу. Дві ложки й дві порції стояли по краях стола не чєпані, не рушіні…

Ніби дзенькнула фіртка на дворі. Іван скинувся, подивився на Марію, потім війшов на двір. На дворі вітер правив бал, гойдав яворами, місяць сонно рахував зірки.

Восьму вечерю візирали, восьму вечерю надіялисі… Пустка… Лиш полум’я свічки пуджіло тіні на стінах…

Вони ходили на цвинтарь, несли Юрчикови пшенички і крапликів. Марія вмила холодний хрест слізьми, а Іван грів його своїм чолом. Юрчик уже не прийде вечеріти. Відколи впав там на Майдані, в тім Києві на холодну бруківку, більше не прийде. Але вони принесли йому вечерю, принесли. А Андрій буде без вечері. Якби вони знали, куди нести, то снігами, болотами би несли йому пшенички і крапликів на той Донбас, де він пропав безвісти….

Свічка горіла, потріскувала. І здавалосі, по кутах зітхнули, йойкнули баби, діди вуйки – всі хто злєг, кого закатували в роді їхнім за Україну. Свічка рясно заплакала воском, затріпотіла і згасла, дим пішов рівно, а потім у всі боки, у всі шпари.

Р.  ДРОНЮК

Post Author: Diana

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *