Понад 400 старовинних вишитих рушників зібрала тернопільська колекціонерка Тетяна Головань. У колекції є кілька рушників, в яких вказана дата вишивання: 1910, 1914, 1941, 1962 роки.

Повідомляє Газета Свобода.

Відкриття виставки до 210-ї річниці з дня народження Великого Кобзаря під назвою «Тарас Шевченко у вишитті – співець краси українського краю» відбулося у замку Збаража.

Захід організовано Національним заповідником «Замки Тернопілля» за участі вчителів та учнів Збаразького ліцею №2 імені Івана Франка та курсантів Тернопільського професійного коледжу з посиленою військовою та фізичною підготовкою.

«Щороку ми відзначаємо Шевченківське свято, аби не просто вшанувати пам’ять геніального поета, а й відчути його невмируще слово серцем, повірити йому, бо кому ж тоді ще вірити, як не Шевченкові, – каже науковий співробітник Національного заповідника «Замки Тернопілля» Марія Вільгій. – А вишивка – це символ українського народу, рідного краю, батьківської оселі, тепла материнських рук. Хрестик чи гладь, мереження чи вирізування на лляних, бавовняних тканинах споконвіку милують око, радують душу, дають працю рукам і думці».

Рушник завжди відігравав значну роль у житті українського народу: у церемоніях, обрядах, під час сімейних і державних свят. На рушникові несли новонароджену дитину хрестити до церкви, на нього ставали молодята, беручи шлюб, з ним проводжали людину в останню путь. З давніх-давен українці прикрашали предмети хатнього вжитку орнаментами, які були взірцем їхньої працьовитості та мистецьких здібностей. Тут – наша історія, релігія, міфологія, давнє мистецтво наших предків, душа нашого народу.

«Скільки ми рушників полотняних навишивали, стільки в майбутнє послали отих полотняних листів», – ці рядки письменника Євгена Гуцало надихають тернополянку Тетяну Головань у її важливій справі – колекціонуванні вишитих рушників. Вона збирає звідусіль «полотняні листи» і зберігає для майбутніх поколінь.

Пані Тетяна є засновницею майстерні «Тепло». Сама вона вміє в’язати, вишивати, шити, плести і навчає цього інших.

Тривалий час майстриня вчителювала у Тернопільській ЗОШ №24, там із учнями та колегами започаткувала збір рушників. І ось уже впродовж кількох років продовжує справу, яка захопила її і яка є надзвичайно важливою для збереження спадщини українського народу. Через кожен узор відчувається, що хотіла донести вишивальниця. Кожен візерунок – розповідь про чиюсь долю, про переживання, про мрії. Символізм цих рушників надзвичайно широкий, та всіх їх об’єднує одне – любов.

«Серед рушників, які представлені в Збаразькому замку, є весільні, «набожники», якими покривали ікони, – додає науковий співробітник Національного заповідника «Замки Тернопілля» Марія Вельгій. – На виставці є рушники з цитатами з «Кобзаря» Тараса Шевченка: «Як умру, то поховайте мене на могилі серед степу широкого на Вкраїні милій»; «Не винна дівчина, що пари не має, не винна голубка, що голуб літає»; «Поховайте та вставайте, кайдани порвіте і вражую злою кров’ю волю окропіте»; «Єсть у світі щастя, єсть у світі доля, а хто його має, а хто її знає», «У каждого своя доля і свій шлях широкий».

Значну частину рушників на виставці займають рушники із орнаментом, який зображує вазон з квітучою рослиною (берегиня). Вишивали такі рушники червоними і чорними нитками. Червоний колір традиційно символізує сонце, а також вогонь, що очищає від злих сил.

Також зустрічаються яскраві рушники, в яких поєднані вишиті квіти і птахи. Квіти символізують красу, молодість, любов, а птахи – свободу, добро, щастя.

Галина Ванлзеляк.